«Два пасинки митрополита» — ще одне голосне слово про Другу світову

Владислав Івченко — знаний майстер детективного жанру, багаторазовий лауреат різних літературних конкурсів та премій. Його новий роман «Два пасинки митрополита» — чи не найочікуваніша новинка до Львівського Форуму видавців. Цього разу прозаїк вирішив дещо проекспериментувати з жанром, спробувавши себе на ниві історичного роману. На мою думку, це — вдалий експеримент. Книга, дійсно, варта уваги.


Здається, тема Другої світової війни просто невичерпна. Кожний художник слова завжди знайде нові кольори й напівтони у зображенні буремних воєнних років як простого мирного люду, так і безпосередніх учасників війни. Кожний, якби не намагався уникнути суб’єктивізму, якось мимовільно надасть певних конотацій тій чи іншій події, зобразить чорне ще чорнішим, а біле вибілить до неможливого. Але, Владиславу Івченку вдалося уникнути цих хиб. Всі ці спірні трактування історичних подій (немає сенсу згадувати яких саме), подаються з різних точок зору: ми маємо нагоду «заслухати» поляка, котрий відвойовує свій Львів; совіта, котрий прийшов звільнити Львів від білопанської Польщі; німця, котрий просто виконує наказ Гітлера; українця, котрий боронить рідну землю від цих трьох окупантів. Такий підхід автора до викладу реальних історичних подій вивищує цей текст над іншими, адже Історія набуває людських рис, виривається з військових «сводок» й доповідей. Її вже не спинити, її справжню не пишуть історики, а розповідають свідки….

«Два пасинки митрополита» — ще одне голосне слово про Другу світову війну. Сюжет вибудовується довкола митрополита української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, точніше його пасинків: Івана Великоднього й Теофіла Володимирського. Їх, ще маленькими, взяв на виховання до монастиря Кир Андрей, дав їм богословську освіту, Івана висвятив у священики й направив служити в карпатське гірське село, а Тео лишив при собі, щоб юнак продовжив освіту в академії. Але в плани митрополита втрутилася війна, що назавжди змінила все навколо, зокрема світогляд Тео:

«— Я не знаю чому так. Але я знаю, що Господь посилає нам випробування.
— Для чого? Для чого він це робить?
— Щоб перевірити віру людей.
— Він як вчитель у гімназії? Хіба він не знає, чи людина вірить? Він же всевидячий! Для чого йому знущатися над людьми, влаштовувати війни, знищувати країни, примушувати людей помирати, тікати, лякатися, страждати?»

Долі двох юних вихованців митрополита Шептицького кардинально різні. Кожен з них обирає свій шлях, свою боротьбу й кожен з них по-своєму має рацію. Іван озброюється Словом Божим, рятує людей будь-якої національності (пораненого німця доправляє до села, поляка — в госпіталь, переховує євреїв, куховарить в боївці УПА та лікує їх рани), для нього головна цінність — людина, і зовсім неважливі її віросповідання, національність та погляди. Іван — це найсвітліше, що є у цьому романі. Його доброта просто не має меж.
В той час Теофіл стає на шлях збройної боротьби, вступає у лави ОУН, пізніше в УПА, проводить низку успішних операцій, нищить поляків, совітів, німців. Після того як совіти жорстоко замордували його кохану Беату, помста заволоділа серцем юнака, витіснивши звідти Бога.

«Немає більших безбожників, аніж колишні священики.»

Власне, тема зневіри червоною ниткою проходить крізь сюжет. Адже, в часи лиха воістину планетарного масштабу саме віра в Бога та в справедливість часто похитується і поступається. Як же можна не поступитися, коли творяться безчинства та злочини проти людства? Коли людина перетворюється на тварину: хтось в хижака, а хтось у її жертву.

Історичний роман «Два пасинки митрополита» — це галерея людських доль. Владислав Івченко залюднив текст різними персонажами з цікавими життєвими випробуваннями, переважно трагічними за своєю суттю. Досить цікавими є сюжетні лінії сімей Крохмалів, Жевуських, Скабічевських й окремо: Зенона, Гарта, Федора Швайки, Скорика, Фофанова, сестер Таїсії і Алевтини, Леонарда Ньюттера, Тойби.

Героїв справді багато. І всі вони часто перетинаються, полюють один за одним, втікають, закохуються, рятуються, вбивають один одного. Це вічний двигун сюжету. Може, саме тому роман має ще й пригодницький «авантюрний» присмак. В будь-якому разі, ось так одним словом переповісти їх поневіряння просто неможливо та й непотрібно. Просто будьте готові до галопу подій. І в цьому ще одна перевага тексту, адже відірватися від читання просто неможливо. Владислав Івченко — беззаперечний майстер інтригуючи сюжетів і героїв, що глибоко залягають у пам’ять.

Івченко Владислав. Два пасинки митрополита: роман. — Брустурів: Дискурсус, 2017. — 464 с.

Басан Оксана