«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків

Фото: Степан Поліщук.

Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців презентувала свою дебютну книгу «Голеор». Роксана творить у жанрі фентезі, натхнення черпає зі слов’янської міфології. Доводить читачам, що наша історія та міфи — прекрасне поле для літератури, яка буде не менш цікавою ніж закордонні бестселери.


Опиши свій життєвий шлях, чому ти вирішила займатися літературою?

Мій життєвий шлях не такий аж великий, щоб можна було його описати. Можу хіба говорити про дитинство і що тоді мало на мене вплив. Насправді, моя перша любов — то історія. Моя бабуся, вчителька історії у сільській школі часто брала мене до себе на уроки. І одного разу, вона зі своїми учнями мали сценізований урок на тему козацтва. Він відбувався на вулиці і там був одинадцятикласник, який грав роль Богдана Хмельницького і він був на справжньому коні. І от тоді в мене прокинулась любов до історії, або до того хлопця (сміється). Не знаю, мені було 6 років. І перша книжка, яку я прочитала — історичне видання для дітей. А потім зі мною стався Гаррі Поттер. З того часу я полюбила літературу.

Писати я почала приблизно в той самий період. Перше моє оповідання було написано після першого класу і воно називалося «Сонечко і соняшник». Після цього з «прозою» я вирішила зав’язати. Але зате в мені прокинувся «поет». Мені тоді подобалась поезія і передачі про тварин, тому це були дуже дивні вірші про верблюда, слона, крокодила. Але якщо порівняти ці вірші з підлітковим маразмом про душевні муки, то вони ще доволі адекватні

У десятому класі вчителька біології розказала про тис ягідний і про те, що, з нього робили кубки і так труїли суперників. І ця історія надихнула мене на оповідання з «неймовірною» назвою «Червоні ягоди». Згодом це оповідання увійшло в мій перший великий твір «Спадок волхва», який, до речі, виграв конкурс «Юне слово».

На історичному факультеті я зрозуміла, що історія — це готовий список сюжетів. Просто сідай і пиши. Тоді я і почала писати «Голеора». Отак я пов’язала для себе історію з літературою.
А що означає бути письменником? Не знаю. Коли стану письменником, тоді і поговоримо (сміється).

Які письменники мали найбільший вплив на формування твого світогляду?

Важко визначити вплив конкретних авторів на формування моїх поглядів. Мабуть все, що я читала. Думаю, навіть погане чтиво формує світогляд. Можу просто назвати топ-10 улюблених книг. Гмммм… Ніколи про це не думала. Так, головне не називати «Сутінки» і «50 відтінків сірого». Ти ж це не запишеш? Все. Зараз я просто назву твори, які я перечитувала найчастіше.
Дж. К. Ролінґ — серія книг про Гаррі Поттера.
Сер Артур Конан Дойл — пригоди Шерлока Холмса.
О. Генрі — цикли оповідань.
Іван Багряний — «Тигролови».
Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків», «Харитя», «Маленькій грішник». Два останні в дитинстві змушували мене сильно плакати.
Йоганн Ґете — «Фауст».
Марк Твен — «Пригоди Тома Сойєра»
Джек Лондон — «Біле ікло». Хоча «Мартін Іден» осилити не змогла.
Рафаель Сабатіні — «Пригоди капітана Блада».
Вільям Ґолдінг — «Повелитель мух».
Це власне топ-перечитування. Їх я читала багато разів, бо вони мене або розважають, або як у випадках з Ґете і Ґолдінгом я відчуваю, що щось пропустила.

Розкажи про свою дебютну книгу. Чому обрала таку назву?

Взагалі вона писалася під назвою «Прокляття Велеса», але перед друком назву змінили з багатьох причин. Видавець вважав, що слово «прокляття» несе в собі негативний заряд. Я ж думала, що не хочу таку очевидну назву. Це історія про вигаданий світ, де люди можуть перетворюватися на тварин, але кожен має тільки одне тваринне єство. Ну, а ще є голеори. Вони не тільки можуть стати будь-ким, але мають особливе походження. Головний герой Дарій — голеор, тому і назва книжки відповідна. Навколо нього і будуть розгортатися події, а ця його особливість має дуже і дуже важливе значення не тільки в очевидному вмінні ставати будь-якою твариною. Ну все. Далі будуть спойлери (сміється).

Як це бути молодим автором? Як поставилися до твоєї книги представники «старої гвардії»?

Не думаю, що представники «старої гвардії» чули про мою книжку. Думаю, що на разі, ніхто нічого про неї не знає (сміється).

Друк твоєї книги планувався до цьогорічного Форуму видавців, користувалася вона попитом? Чи виправдала твої очікування?

До Форуму видавців було видано тільки 60 примірників. Бо як показує практика, для дебютного автора цього достатньо. Але книжок не вистачило. Це приємно (сміється).

Звідки ти черпала натхнення для своєї книги? Де шукала імена для героїв?

Зі слов’янської міфології. І то був період, коли мені не просто подобалось щось там почитати про слов’янські вірування. Для мене це було справді дуже важливим. У журналі «Слово і час» я натрапила на цитату Валерія Шевчука, яка дуже добре відтворювала моє тогочасне ставлення до слов’янської міфології: «Християнство знищило всі сліди древньої язичницької культури, зруйнувала первісну духовну цілісність людини, розколола її душу. Християнство як релігія страху, гріха і покори, навчило людей ненавидіти світ, його красу і радість, ненавидіти себе, свою історію і традиції». І мені стало так прикро за язичництво, за те, що я майже нічого не знаю про словянських богів. Тобто я з легкістю могла сказати, хто такий Зевс і Афродіта, але хто такі Стрибог і Мокоша не знала. І я почала читати, а потім мені захотілося ще й розказати. Ну і додати щось своє.
А щодо імен, то я їх шукала просто в інтернеті. Але їх я вибирала дуже довго, бо хотіла, щоб кожне ім’я  характеризувало героя.

Чи стали твої близькі прототипами героїв в книзі?

Ні. Герої цієї книжки не мали прототипів у реальному житті. Чого не скажеш про те, над чим я працюю зараз (сміється).

Який найголовніший меседж ти хотіла донести свої цільовій аудиторії — підліткам?

Хочу, щоб ми більше цікавилися своєю історією, не обов’язково язичництвом.

Які плани на майбутнє ? Буде продовження Голеора, чи варто чекати чогось нового?

«Голеор» — закінчена історія. Але надіюсь, що можна чекати чогось нового. Це також буде фантастика, але трохи інша.

Кіорсак Влад