Амброуз Бірс. Готика як вона є

Що краще — романи чи збірки оповідань? Одвічна тема для дискусій книгоманів. Особисто я зазвичай обираю саме романи, позаяк завжди вважав, що оповідання — це ті самі добрі й розгорнуті романи, віртуозно втиснуті автором у 10–15 сторінок. На таке здатен далеко не кожен, з цієї причини читати об’ємні історії загалом значно цікавіше. Та бувають доволі приємні винятки, одним з яких є Амброуз Бірс — майстер «чорної літератури».

Читати далі: Готичні мари. Жінки у темній літературі (частина перша)

Його короткою прозою надихалися і надихаються поціновувачі похмурого читва, а серед тих, на кого вплинув доробок Бірса, і хто залишив свій власний спадок в історії готичної літератури, затесалися Чемберз й Лавкрафт. Тож, звертаючись до художніх замальовок цього письменника, ви неодноразово звернете увагу на знайомі місця, імена і, цілком можливо, певні сюжетні ідеї.

Запропонована «Видавництвом Жупанського» у рамках серії «Майстри світової/готичної прози» збірка складається з двох частин. Перша — це «Оповіді про солдатів і цивільних». Вона занурює читача у воєнну реальність Америки часів громадянської війни. Друга — «Чи може таке трапитися?», складається переважно з фантазій і візій автора, який, на думку дослідників його творчості, мав певні екстрасенсорні здібності. Таким чином можна зауважити, що містика й подуви вітру з потойбіччя супроводжували Бірса мало не все його доросле життя.

Не приховуватиму: збірка передусім буде до смаку саме любителям темних, готичних історій. І якщо ви любите і відповідно шукаєте готику у стилі авторки популярних «Сутінків», мушу вас одразу ж розчарувати: тут її немає. Натомість пан Бірс пропонує перейти на справжній, загадковий для людини бік реальності, долучитися до містики, яка, мов вірний попутник, супроводжує кожного з нас, хай би де ми були.

Це одна з дуже небагатьох збірок оповідань, які, на мою скромну думку, неможливо читати запоєм. Попри майстерність у письмі і цікаві сюжети, тут обов’язково треба зазначити: кожне оповідання автора — це окремий світ зі своєю окремою історією, хай навіть всі вони вкриті ореолом війни, як, наприклад, у першій частині книжки. Кожному епізодові притаманний свій специфічний, ні з чим незрівнянний настрій, що переважно змішується з трагедією. Читаючи Бірса, можна смакувати кожною сторінкою тексту, кожною сценою, а потім ще довго ходити під враженням від прочитаного.

Скажу чесно: я читав по одному — два оповідання на кілька днів. Крім того не раджу читати твори зі збірки зранку або на ніч. Це, звісно, якщо ви хочете мати гарний, продуктивний день або міцний, хороший сон, адже історія про глухонімого хлопчика, який заснув у лісі і не чув, як знищили його ферму або оповідка про вартового, який знайшов на посту мерця, такому точно не сприятиме. І саме в цьому полягає один із величезних плюсів Бірсової прози. Такими абсолютно життєвими ситуаціями, а точніше — описами, письменник відверто чіпляє за живе. Він ніби засовує руку у голову читача, перебирає його свідомість, перетворюючи її на химерний конструктор, після чого від збірки залишається дивний, неоднозначний, однак збіса цікавий післясмак. А також думки про те, що навряд чи хтось колись напише бодай щось подібне, і вже точно не перевершить у цьому Амброуза Бірса.

Щодо загального наповнення збірки, як і зазначав, вона складається з двох частин. Після прочитання можна вийти на доволі цікаву філософічну бесіду: «Що у цьому світі страшніше — реальність навколо чи горор, тобто майстерна, але все ж таки вигадка»? Під вигадкою маються на увазі містичні оповідання пана Бірса, не прив’язані до реалій громадянської війни, у творах про яку він по суті нічого не вигадував, а просто писав їх з натури, додаючи до загальної картини окремих персонажів і сюжети. Я впевнений, читачам, тобто прихильникам і першої, і другої частини збірки, обов’язково буде про що поговорити.

Придбати книгу