«Мірки і лекала». Світ у точках його дискомфорту

«Мірки і лекала» — дебютна документальна проза Оксани Смерек, поетки та перекладачки з англійської, нідерландської та фламандської мов. Прочитати її — означає прожити гарні і сумні дні у країні, яку весь світ ототожнює зі щастям, та побачити данське хюґе очима української емігрантки.

«Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього дискомфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Не знаю, чи здатна моя душа пережити процес глобалізації світу… Позаяк це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти „щасливі нації“ з тими, що безпросвітно перебувають у пошуках самого визначення щастя» — Оксана Смерек.

Авторка стоїть у залі очікування, долаючи маленькі необхідні буденності. На неї дивляться сотні незнайомих облич, історій, усмішок і сліз. Аеропорти дуже схожі на людські життя. Де ще можна побачити таку щиру радість чи відчайдушний сум? За кілька років у чужій країні переселенці стають усе більш схожими на її жителів. Попри любов до Батьківщини та рідних, вони втрачають власну ідентичність.

Емігранти схожі на перелітних птахів. Їх навіть можна поділити на категорії:

Студенти. Мрійливі, наполегливі, занадто амбітні. Вони прагматичні й мудрі, та досі сповнені оптимізму, бо безтурботна молодість — це прекрасно.

Жінки, які шукають чоловіка (і вигоди). Молоді дівчата вхоплюють кожен чоловічий погляд заради приємних перспектив — деякі з них прихильниці тільки голландських, а інші — суто українських. Жінки, що мають дітей, полишили свої країни заради нового іноземного тата. Вони знають контакти всіх російськомовних майстринь нігтьової пластини в радіусі міста. Ті, яким пощастило відхопити гарного чоловіка, щасливо жили до пенсії. Але вік вимагає правди від самої себе — вдома краще, аніж будь-де.

Тимчасові обсерваторки. Не ті жінки, які знайшли собі пару на чужині, а ті, які свого чоловіка там самого не покинули. Їхня доля серед усіх емігрантів, мабуть, найважча. Синонім до слова «життя» — нестабільність. Відсутність конкретних планів, коли робота чоловіка вириває коріння сім’ї з чужини й кидає їх ще десь. Головне — не стати декорацією образу ідеальної родини, якщо останнє — тільки ілюзія.

Поступливі східні жінки. Із надією на краще, вони штурмують сайти знайомств. Тікаючи від бідності й голоду, вони рідко потрапляють на тих, хто їх цінуватиме. Натомість, «шов між культурами не розсмоктувався…» Послух на тлі тотальної емансипації західного суспільства апріорі перетворював цих жінок на слухняних супутниць чийогось життя.

Хоч як життя й не б’є фонтаном солодких моментів, завжди є ті, що закриють на хвильку хмарами сонце щастя. Вони, звісно, минають, але лишають по собі слід. Боротися з цим важче, коли ти чужий у чужій країні. Що робити, якщо так сталося? Яка пора року ідеальна для змалювання України? Чому Норвегії вдалося, а Данії ні? Чужина чи Батьківщина? Поринайте в «Мірки і лекала» Оксани Смерек й знаходьте відповіді.

Любов Цибрій

Придбати книгу