«Денний звук»: реально про нереальне

Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку у світ «Денного звуку» Олександра Олійника — реальний і нереальний, скінченний і безкінечний водночас.

Майора армії США Клода Ілері, лікарку Акіко та японську дівчинку Садако, на перший погляд, нічого не пов’язує. Окрім однієї дати — 6 серпня 1945 року. Саме в цей день пілот «Стрейд Флашу» доповідає:

«Хмарність менше трьох десятих на всіх висотах. Рекомендація: перша ціль».

Атомна бомба «Малюк», що згодом забере життя понад 200 тисяч людей, прорізає повітря над Хіросімою. За 500 метрів до землі бомба вибухає, винищуючи все живе у радіусі кілометра.

Клод ненавидить своє минуле за участь у тому, чого не усвідомлював. Тільки тієї миті, коли над японським містом спалахнуло світло, яке за мить перетворилося на вогненну кулю, він видавив:

«Здається, ми зробили диявольську справу, хлопці!»

Ейфорія, радість від перемоги й винагорода за героїзм — позаду. Перед Клодом лежав шлях суцільної самотності й безперервного самокатування.

Клод завжди був трохи не при собі і вважав, що саме за це його обрала Ерін. І саме через цю невичерпну Нереальність — покинула. А тоді з’явився майор Ілері — хвора фантазія, яка дозволяла не бути таким самотнім. Іноді Клодові хотілося вилити душу на папір:

«Я думаю, що письменник — це безпечна для оточення форма захворювання».

Від минулого Клод тікав так швидко, як тільки міг. Його ноги відривалися від поверхні Реальності, й він із головою поринав у власну Нереальність:

«Таким чином, у мене залишалось небагато минулого і нищилось сприйняття теперішнього. Я депресивний, дратівливий, розлучений. А в чому я винен? Як закликати їх до відповіді, як помститися за безсонні ночі, за химери, за самотність?».

На іншому куточку Землі японська лікарка Акіко теж згадує своє минуле, але без дикого страху Клода, від якого волосся стає дибки. Сум, жаль, час від часу полегшення — ось що містять клаптики паперу, які залишив їй колишній коханий. Через 20 років після їхньої останньої зустрічі він постав перед нею на сторінках щоденника, який вів від її імені.

«Але й засинаючи, я дякувала долі за ті чудові дня й розуміла, що минуле не можливо повернути. Проте багаж знань і почуттів минулого може допомогти змінити на краще наше теперішнє й майбутнє…».

Третя сюжетна лінія — дівчинка Садако. Минуле не женеться за нею, як за Клодом, і не засмучує, як Акіко. Те, що з нею скоїли руками пілота Ілері, не зможуть виправити навіть руки лікарки Акіко. Дівчинка створює цілий світ за допомогою орігамі й вірить, що коли складе свого тисячного паперового журавлика, її найзаповітніша мрія здійсниться. Садако встигла зробити лише шістсот сорок чотири.

Японська лаконічність й європейська багатослівність переплітаються одна з одною так само щільно, як реальність і нереальність. Клод потрапляє з однієї ситуації в іншу, але найзапекліші баталії відбуваються в його мозку. Він подорожує світами подумки, інколи забираючи тіло із собою. Він вірить, що все можна змінити, і що тільки від людини залежить, чи буде вона знищувати, чи створювати. Він перетворюється із вбивці тисяч людей на художника. Або письменника. Клод стверджує, що нереальне — реально. Чи повірите йому ви?

Любов Цибрій

Придбати книгу