Микола Бажан: історія «польоту крізь бурю»

Життя Миколи Бажана дійсно можна схарактеризувати як політ крізь бурю — від спроб піднести свій талант, зберегти його в найважчих умовах зовнішнього тиску та внутрішніх мук сумління і до яскравого розкриття в мить, коли він відчув більше свободи і досяг найвищої точки творчого злету.

Біографія Бажана, як видається, може стати основою сценарію з драматургією, яка не залишить байдужим нікого — поет змінювався, долав випробування, перебував на межі життя і смерті та врешті залишився живим і написав свої найкращі тексти («Бо кожен наш розпач і кожен наш біль, пригаснувши, стане теплом» — писав Бажан на схилі літ). Та все ж за цим життєписом українського поета XX століття зі, здавалося б, непересічно щасливим фіналом, ховається багато трагізму людини, яка була змушена не раз чинити проти власної волі, вибирати з двох лих менше і роками шкодувати про свої вчинки або слова.

Якщо попередня есеїстична книжка літературознавиці та професорки Віри Агеєвої «Дороги і середохрестя» торкалася питання розпуття різних письменників 20-х років минулого століття — Олександра Довженка, Майка Йогансена, Юрія Косача, серед них і Миколи Бажана — то «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» повністю присвячена постаті Бажана.

Біографічний текст складається з розмаїтого плетива цитат, спогадів близьких друзів, родичів і знайомих Миколи Бажана, відсилань до багатьох культурних та політичних явищ тієї доби, авторських міркувань. Це все дозволяє зануритися в той час, побачити його відбиток у важливих для поета містах, оселях, наче наблизитися і до самого Бажана, подивитися на нього очима Юрія Яновського, Павла Тичини, Максима Рильського, Олександра Довженка та інших близьких йому сучасників.

Чимало уваги приділено змінам у творчих поглядах поета: якщо в юні роки Нік Бажан хотів відкинути минуле, то через кілька десятиліть Микола Бажан робитиме все можливе, щоб зберегти пам’ять про минуле і тих, кого він втратив за цей час.

Розгорнутий і насичений подіями життєпис Бажана доповнено інтерпретаціями його поезій та розглядом тематичних домінант у збірках різних років — від «Будівель» і до віршів останніх років життя. Важливо й те, що були знайдені і висвітлені євангельські ремінісценції у текстах. Натхненний перекладами Райнера Марії Рільке, Фрідріха Гельдерліна, Ципріана Норвіда, шукаючи джерело тієї «життєдайної надії», Микола Бажан написав «Чотири оповідання про надію». Через їхню інтерпретацію Віра Агеєва розкриває Бажана як релігійного поета, що може змінити певні уявлення про нього, які існували у минулі десятиліття.

Поява такої книжки про Миколу Бажана є досить вагомою, адже зробить повноту його біографії і творчості відомою широкому колу читачів. Бо ким він є для різних поколінь? Ті, хто народилися вже в роки незалежності, переважно не дізналися про його творчість у школі, бо в шкільну програму тексти Бажана включені не були (і сьогодні так само). Ми знали в школі його як діяча, який очолював редакцію «УРЕ» («Української радянської енциклопедії»), того, хто на високій посаді порушив питання про реабілітацію репресованих письменників, але не як поета такого майстерного рівня. Старше ж покоління, якщо і вивчало поезії Бажана, то не найкращі її зразки.

Здається, що зараз потребує реабілітації постать самого Миколи Бажана. Як пише авторка «Візерунку на камені…», він був людиною, яка в ті часи заради життя воліла вибрати роль не придворного блазня, а радше міністра, бо це дозволило б йому хоч щось втілити в умовах системи.

Він зберіг собі життя зокрема завдяки тому, що проклав місток між Україною та Грузією у своїй перекладацькій роботі — і подарував нам «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі українською та низку інших перекладів з різних мов. Він зберіг життя — і спромігся видати не тільки «УРЕ», але й «Історію українського мистецтва» і «Шевченківський словник». Зберіг життя — і зміг на своїй посаді допомагати тим, хто цього потребував і відновлювати пам’ять про своїх ровесників, яких рано їхнього життя позбавили. Стояв пліч-о-пліч з шістдесятниками і став для них тим попередником з 20-х, який наче поєднав ці два покоління і тяглість творчої традиції.

І коли в українській історії почасти схильні наголошувати на значенні жертовності, героїзують тих, хто віддав життя за ідею і свої погляди, то у випадку Миколи Бажана його біографію можна розглядати як історію митця, який не дозволив системі зламати ні себе, ні свій талант. Натомість — пройшовши крізь найважчі випробування — виявив його вповні, бо його рятувала «віра у спасенність мистецтва, краси — якраз один із наскрізних мотивів його зрілої творчості».

«Візерунок на камені…» розростається звивистими відступами, цитатами з різних джерел, ретроспекціями, згадками про майбутнє і тому передбачає уважного читача, який не загубить червону нитку подій життя Бажана у контексті перипетій цілої епохи. Особливо книжка здатна захопити тих, кого принаджують яскраві біографічні деталі та образи, а буде цікавою не лише для літературознавців, а й для широкого кола читачів, які готові відкрити для себе —вперше або наново — Миколу Бажана.

Анастасія Соголовська

Придбати книгу