Федеріко Ґарсіа Лорка. Вибрані поезії. – Л.: Кальварія, 2008. – 216 с.
Існує твердження, що для того, аби перекладати славетних поетів, потрібно бути самому або славетним поетом, або славетним мовознавцем: у першому випадку тебе врятує талант, а в другому – знання. До цього слід додати сміливість і наявність власної обґрунтованої системи позицій. Разом усе це ґарантує унікальність і цінність перекладу. У будь-якому випадку відповідальність перекладача – величезна.
Славетний іспанський поет Федеріко Ґарсіа Лорка зайвого представлення не потребує. Багатьом він знайомий як автор пристрасних, сумних, часто серйозних і часто надривних поезій про місяць, циганське життя, тугу, кохання і смерть, які завжди ходять поряд, причому смерть завжди на крок попереду. Поетична система Лорки виходить з андалузького музичного фольклору, і часто ці вірші, як і «глибинні співи» канте хондо, складаються із моментів найвищої напруги, що почергово змінюють один одного, застигаючи у слові.
Однак фольклорність Лорки, прив’язана до особливостей народного мовлення та пісенної мелодики, народного символізму та образного ряду, водночас поєднується з унікальною авторською компонентою. І саме це визначає ту складність, з якою стикається перекладач, намагаючись передати всі ці комплексні речі іншою мовою.
В українській перекладацькій традиції до останнього часу домінував Микола Лукаш, а видана ще 1969 року збірка вибраних поезій у його “фольклорних” перекладах стала культовою для декількох поколінь перекладачів. Видатного іспанця перекладали також Ю. Тарнавський, Д. Павличко, М. Москаленко… Однак роботу Григорія Латника, що побачила світ у видавництві «Кальварія», можна вважати спробою представити поезії Лорки цілісно, систематизовано й найбільш повно від часів Лукаша. У цьому – беззаперечна значимість видання. До «Вибраних поезій» увійшли ключові твори з найвідоміших циклів, написаних протягом усіх етапів творчості поета. Це – «Книжка поезії», «Поема про канте хондо», «Циганський романсеро», «Діван Тамаріту», «Сонети» та інші.
Звичайний читач, який знає Лорку мелодійного, медитативного (адже задля досягнення цього ефекту у його перекладачів виникла традиція виправлення авторського тексту, додавання нових образів, зміна розміру вірша) чи не вперше наштовхнеться на Лорку ламаного, шорсткого й нерідко трохи спрощеного. Для пересічного, але зацікавленого читача, який до того ж не володіє іспанською, це – несподіванка. Втім, переклад Григорія Латника – альтернатива попередньому підходу, він значно точніший у відтворенні ритміки, образного ряду славетного іспанця. А наявність альтернативи – в будь-якому разі позитивна річ.
Отож нам, пересічним, але зацікавленим читачам, потрібно теж звикати до того, що тільки у сукупності шляхів та точок зору народжується істина. І – читати, порівнювати, або просто інтуїтивно вловлювати ті моменти, які цього разу вдалось передати якнайкраще. Ну і звичайно ж – вчити іспанську!
Переклади Гарсіа ЛОРКИ, які зробив Григорій Володимирович ЛАТНИК, на жаль, це страшенний жах! А Микола Лукаш - справжній геній перекладу!