Фалькенланд Крістіна. Моя тінь. – К.: Юніверс, 2004. – 126 с.
Роман «Моя тінь» («Min skugga») вийшов у світ 1998 року й отримав надзвичайно схвальні відгуки європейської критики, хоча його авторка, шведка Кристіна Фалькенланд, до того була відома насамперед своїми поезіями. Протягом наступних кількох років твір успішно видавався у Франції, Нідерландах, Югославії, Данії, Італії, Румунії тощо. Завдяки вдалому перекладу Галини Кирпи та зусиллям київського видавництва «Юніверс» він увійшов до сучасного українського літературного процесу.
Жінка виходить заміж за чоловіка, значно старшого за віком, який має дорослу доньку. Овдовівши, героїня переживає і другу втрату — під час епідемії іспанки (грипу) вмирає падчерка, залишивши сиротою маленькогосина. Жінка забирає дитину собі. Такою, простою до прозорості, є фабула цього твору. «Пригадую», «згадую», «пам’ятаю» – найчастіше уживані слова в романі Фалькенланд. «Моє тіло носить у собі спогади… Моє тіло так давно стало моїм ворогом, що я не пам’ятаю геть нічого… Я не маю майбутнього» – такі рефрени сповіді жінки-каліки Ракелі, головної героїні роману, і домінуючим художнім засобом за аскетичних сюжетних умов стають численні ретроспекції. А втім, нехитре плетіння подій роману рухає воістину пекельні пружини: заборонене кохання, вбивство, кровозмішування, фізична потворність та моральне каліцтво. Сюжетна простота твору у всій красі демонструє глибокий психологізм тексту і неквапливе «детальне» письмо, що ними славна шведська прозова традиція.
«Мою тінь» вирізняють два принципових моменти. По-перше, перед нами текст, чий важкий«матеріал» є вирішальнішим за стиль. По-друге, маємо майже класичний зразок жіночого тексту, якщо виходити з визначення останнього як твору тілесного. І саме реінтерпретація загальноприйнятих норм є одною з виразних ознак такого твору. Героїня «Моєї тіні» існує поза категоріями традиційної моралі, бо імморальним за суттю є «покалічення», яке поставила в основу художнього світу роману Фалькенланд. Хоча вбивство, зрада, примус теж не є в ньому конститутивними категоріями буття. Це така собі сувора сповідь людини, що знаходиться на межі безумства, яка, проте, не є ані самовиправданням, ані самовизволенням, ані традиційно очікуваним у таких текстах каяттям. Звідси і суха, позбавлена співчуття (як і будь-яких інших оцінок) оповідь; ідея жіночого, яка поєднує в собі жагу володіти та огиду; сильне гомоеротичне начало як компенсаторний компонент. Мова роману вільна від усіляких прикрас – інколи навіть здається, що в прагненні позбутися зайвого авторка відкидає необхідне. А підпорядковує все це ідеї оголеності – метафоричної, стилістичної, фізичної, психологічної. Натомість найоригінальнішим є те, що подібні за визначенням альтернативні складові «маленького великого роману» Фалькенланд виступають тут очевидним наслідуванням традицій шведської літератури (та шведської жіночої літератури зокрема).
Героїня «Моєї тіні» відкриває свої таємниці лише наприкінці роману. Проте аби збагнути секрети майстерності Кристіни Фалькенланд, доведеться повертатися на початок та знову і знову перечитувати сповнений болю і відчаю текст, відкриваючи раз за разом нові сенси цього багатого зразка «нордичної літератури».