Святослав Караванський. До зір крізь терня, або Хочу бути редактором. – Львів: Бак, 2008. – 120 с.
Після славнозвісної книжки «Як ми говоримо» була не одна «осучаснити» ідею Бориса Антоненка-Давидовича. Взяти хоча б «Культуру слова» (із підзаголовком «Мовностилістичні поради») Олександра Пономаріва чи «Антисуржик» Олександри Сербенської. Утім, попередні видання адресувалися насамперед мовцеві, тоді як нова книжка Святослава Караванського призначено «мовному онкологові» — редакторові від Бога, — як стверджує автор.
«До зір крізь терня, або Хочу бути редактором» – серія популярних бесід (їх тут аж п’ятдесят одна!), що «допоможуть майбутньому редакторові знайти правильні координати у мовному океані». Мушу одразу ж уточнити: не тільки редакторові!
Кожному, хто прагне говорити й писати грамотно і по-українськи, хоча й без надмірного пуризму. Здавалося б, якщо є вже стільки видань такого «мовностилістичного» штибу, навіщо писати ще одну книжку? Виявляється, потреба є. Адже хто б міг подумати, що наші редактори досі послуговуються активними дієприкметниками на зразок «палаючий» або «млявотриваючий»? Зрештою, мова змінна, з’являються нові кальки й нові слова-паразити, на літературному обрії то виринають, то потопають чергові неграмотні писаки, за якими читачі хоч-не-хоч учаться орфографії й стилістики, а отже, такі посібники потребують оновлення відповідно до «духу часу» (чи скажете «відповідно духові часу», га?). Он Василь Гайдарівський знає «правду життя»: «Справжній редактор – додатковий творчий чинник для автора», а книжки на кшталт посібника Караванського – додатковий творчий чинник для цього самого «справжнього» редактора.
«До зір крізь терня» написано жвавою мовою, як і личить авторові словників рим і синонімів української мови. Караванський радить читати його книжку по одній історії на день — мовби популярні «історійки для душі», сказати б, історійки для редакторської душі. Так і навчатися легше (бо ж і тим, хто добре володіє стилістикою української мови, треба раз-по-раз поновлювати в пам’яті «залишкові знання») – невимушено, цікаво, зручно. Зрозуміла річ, редактор від Бога – велика рідкість, однак і цьому треба вчитися, бо, як стверджував Майк Йогансен, у «талантові» – тільки десять відсотків таланту, а решта – тяжка й щоденна праця. Більшість із того, про що пише автор «До зір крізь терня», його читачеві напевне десь уже траплялося, та ж повторити – інколи не гріх, правда?
Святослав Караванський зробив непоганий посібник, наситив його прикладами із не надто застарілих класиків та живого мовлення – і це йому, безперечно, плюс. Хотілося б іще, щоби він проглянув трохи сучукрліту (не тільки заради яскравих прикладів, але й заради цікавих новотворів, якими направду рясніють сторінки найновішої літератури). Був би ще один вагомий «плюс». Утім, є ще й «мінус» у цій книжці. Навчаючи нас бути редакторами від Бога, видавництво забуло потурбуватися про коректора від Бога, який би порозставляв коми й великі літери скрізь, де слід. Зрештою, коми – не таке густе терня, щоби крізь них не дібратися до зірок, однак помітне уважному читачеві. Адже на нього розраховане видання, чи не так?
Ніхто нічого ніколи не зможе змінити... Як не тужся, а рафінована мова - артефакт!