Арто Паасілінна. Рік зайця. – Львів: Кальварія, 2003. – 168 с.
Впевнена, що чи не кожному іноді хочеться геть, від людей, кудись на безлюдний острів! Це стається, коли звичність втомлює, а рутина позбавляє останніх сил. «Рік зайця» − це книга про людину, що рішуче змінила своє життя. 33-річний кореспондент Каарло Ватанен покидає лицемірну роботу, егоїстичну дружину, метушливе Гельсінкі й свою незручну квартиру − і вирушає в мандри просторами Фінляндії із зайцем у кошику.
Узагалі в романі найбільше простору. Можна сказати, книга про простір, книга-поетизація простору й волі. Ця просторовість жива, вона сповнена чисто-прохолодним фінським повітрям і глибинним звільненням Ватанена. Звільненням від пут суспільства і його стереотипів. Щоб його відчути, описи прекрасної фінської природи чи радісні роздуми про головного героя просто не потрібні. Маємо роман, щільно насичений пригодами. Тут є все: від полювання Ватанена на ведмедя йполювання людей на самого головного героя до званої дипломатичної вечері, на якій Каарло випадково опиняється.
Мандри північчю Фінляндії є водночас мандрівкою внутрішнім світом Ватанена. Ні, це не болісні пошуки сенсу життя чи свого місця у світі. Сенс, хоч так і не названий, зрозумілий ізперших сторінок − жити щиро, природно й вільно. Ватанен просто кайфує від свого невибагливого побуту, не обтяженого матеріальними турботами, наповненого фізичною працею, спілкуванням із цікавими людьми й самотністю. І незмінною приязню до свого неодмінного супутника − зайця. Саме завдяки улюбленій тваринці Ватанен ніколи не спізнає самотності повною мірою.
Стиль Арто Пааселінни лаконічний і дотепний. У нього немає пишномовності, ненормативної лексики, занудних розумувань та інших надмірностей. Особливість роману − у його простій розповідній манері, яка подеколи набуває рис містицизму, а подеколи − натуралістичності. Мінімалізм правдиво вражає. А ще проймає тонке відчуття гумору Пааселінни, його вміння побачити смішне в найбуденнішому та не сміятись самому, розповідаючи про це.
«Рік зайця» з’явився у Фінляндії таки в рік Зайця − 1975‑го. В Україні ж − на 28 років пізніше. Дивна ситуація, враховуючи шалену світову популярність письменника, у доробку котрого ще 26 романів. А в нас із часів здобуття незалежності − це перший переклад фінського автора українською мовою. Що ж, він виконав, будемо сподіватись, історичну місію − відкрив завісу над великим масивом фінської літератури, беззаперечно, оригінальної і самобутньої. І пробудив цікавість до неї. А цікавість − поштовх до поступу. Нам з вами лише залишається сподіватися, що Юрій Зуб продовжить свій потрібний перекладацький проект…