Джеймісон Фредрик. Постмодернізм, або Логіка культури пізнього капіталізму / Пер. з англ. П. Дениско. – К.: Курс, 2008. – 504 с.
Розмови про постмодернізм уже не мають того ефекту, що колись: зі слова стерся блиск новизни. Аргументи «за» чи «проти» висувають тепер лише найпослідовніші фанатики, яким це досі не набридло. Менш захопливі й складніші дискусії стосовно того, що взагалі таке цей постмодернізм, показали невдячність будь-яких спроб визначити поняття.
Джеймісон розглядає постмодернізм не через перелічування його формальних рис; йому йдеться про демонстрацію тісного зв’язку культури й суспільства на сучасному етапі, характеризованому як «пізній капіталізм». Стосовно останнього постмодернізм виступає «внутрішньою логікою культури». У пізньому, або ж мультинаціональному своєму варіанті капіталізм досягає найповнішого вираження, що призводить до цілковитого перетворення всього, з культурою включно, на товари в межах ринкової економіки. До інших рис епохи Джеймісон зараховує втрату відчуття історії (недарма недавно заговорили навіть про кінець історії як такої), втрату глибини (аналоги з інших праць – симулякри в Бодріяра, суспільство спектакля в Гі Дебора тощо), злиття високої та масової культури тощо. Своїх висновків автор доходить не так через простий опис постмодернізму, як через аналіз причин усіх цих явищ – передусім, звісно, соціальних причин. Окрім загального огляду «логіки культури», який сконцентровано в першому й останньому розділах, до книжки вміщено також детальні й проникливі рефлексії стосовно сучасної теорії, літератури, архітектури, кіно тощо.
Часом здається, що Джеймісон аж надто скептичний; його тон у деяких інтонаціях нагадує таке знайоме моралізаторство високочолих і «глибоких» снобів, що звикли не задумавшись відкидати все нове. Але тут маємо інший випадок. По-перше, не дуже він і відкидає – навіть зізнається в щирій симпатії до багатьох творів постмодерної культури (з погляду естетичного смаку, а не критичної оцінки явища: це слід розрізняти). По-друге, постмодернізм для Джеймісона – не тільки і не стільки похмурий вислід дедалі тотальнішого всевладного капіталізму, а й шанс виходу із ситуації, шанс «пригадати» історію й похитнути наявну культурну гегемонію.
Навряд чи всім припаде до душі такий, хоч і вдосконалений, варіант марксистської критики культури. У нашій інтелектуальній моді сама згадка про економічні чинники чи бодай суспільні обставини вважається поганим тоном і поверненням до радянщини. Що ж, кожен має власну думку; однак прочитати цю книгу, подумати над нею гуманітарієві варто в кожному разі.