Перший та другий тижні Кастингу розпочали знайомство всіх охочих з сучасною еротичною поезією. Незважаючи на те, що багато хто, може, вже й визначився з фаворитом, у нас є чим вас здивувати. Тож, сьогодні дивувати будуть:
еротичний (і не лише!) поет зі стажем, а також за сумісництвом секс-символ сучукрліт, журналіст та професійний кікбоксер (вибухова суміш!) – Дмитро Лазуткін,
поетеса-«анархо-терористка з лівоеротичним ухилом» (як написано у її біографії в одній із літзбірок) – Олена Заславська,
поет із Одеси, який любить, «коли вірші з ноткою гумору та еротики» – Анатолій Хромов,
молода журналістка, поетка і просто красуня – Віра Дроздюк,
поет, який спробує увійти у ваші голови та серця «як Бонапарт» (у його вірші: «Мій Рейн у твою Ельбу/Ввійшов, як Бонапарт») – Андрій Шадрін,
поетка, письменниця і науковець, член Спілки письменників і просто гарна, але заміжня жінка – Олена Пашук,
поет і прозаїк, член Спілок журналістів та письменників, а також не лише лауреат різних літпремій, а й співкоординатор та голова журі конкурсів «Коронація слова» та «Золотий лелека» – Микола Гриценко!
.
Нагадуємо, щосереди до квітневого Київського книжкового ярмарку «МЕДВІН» (5-7 квітня), де буде проходити фінальна частина Кастингу, на сайті «Друг Читача» будуть публікуватися вірші учасників. Голосувати за улюблених поетів можна і треба на нашій сторінці на Facebook!
Приємного читання!
ДМИТРО ЛАЗУТКІН
***
переспавши з жінкою про яку мріяв
думаєш — що робити далі?
у які світи у які виміри
крутити педалі здавати медалі
як їй сказати про головне
чим її в безладі цьому втримати
коли листя засипає мене
гомінкими римами…
просто у простір робиться рух
і там де літають теплі цитати
хочеться не розтискаючи рук
з нею
під музику
засинати
.
***
Наталці Годунко
перші морози
і колючі дотики сніжинок з розставленими пальцями
котрі не можуть відмінити наближення до асфальту
що ніби злітна смуга знову підбирає їх і несе за вітром
жінка у якої все лише починається
каже – все скінчилося
мої стрибки зі стрічкою
мої вправи з м”ячем
моя художня гімнастика
і мої оргазми які доводили мене до сліз до ридань
невже це кінець .
та ні – відповідаю я –
оргазми точно ще будуть
і вона злиться загортаючись у ковдру
так ніби я недодав їй кілька балів головуючи у суддівській комісії
так ніби я не платив любов”ю за любов
старанно відповідаючи на її смски
і на вимоги її гнучкого тіла
зима – це сезонний ярмарок почуттів
зима – це віртуозні піруети віхоли
зима – це час заклеювати вікна
аби вберегтися від великого світу
де ніжність дорівнює смерті
а на дорогах ожеледиця
і падати легко
.
ПОВНІ ОЧІ
крізь відкриті вікна автомобіля
залітав тополиний пух і травневі комахи
на мить зависаючи у салоні
ніби чиїсь душі над рікою через яку перекинуто міст
і дерева на островах
спонукали дніпрову воду рухатися далі за течією
ти сиділа праворуч від мене в купальнику
і пісок осипався з ніг і плечей
ніби спомини ніби дні
ніби липкі останні ночі цієї весни
дзеркальні окуляри
відбивали світло – аби не було його забагато
і наша швидкість зростала
настільки що вже не було чутно слів
жодного
жодного
розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі
миттєво вихоплені погляди перехожих
все і так ясно –
вода у небі
небо у воді
і як не пручайся –
повні очі сонячних променів
.
***
вигадати новий засіб пересування
дозволити собі кохати так як хочеш
зім”яти і визволити
проковтнути і захлинутися…
зірки на твоїх плечах
зірки на твоїх стегнах
вони закипають
я хочу бути твоїм всім
твоєю кров”ю і твоїми легенями
твоїм видихом і твоїми розчахнутими аортами
не вибачай мені нічого
навіть дрібниць не вибачай
спали мене виснаж розітри в порошок розмаж по яснах
зловживи мною
космос наш
DJ – Джедай
i wonna be your dog
мяу
.
ю
ОЛЕНА ЗАСЛАВСЬКА
.
Тридцять три діаманта
Ф.Б.
Цілуй мене, цілуй мене, або
Візьми і вбий від пристрасті та люті.
Троянда ануса, оспівана Рембо,
Думки про піхву у віршах Андрія Любки –
То все слова, а ти мене любив,
Неначе дивну промовляв поему,
А я не маю слів розповісти
Красиво, щиро та натхненно,
Як наші перетнулися світи,
Простягнуті у просторі та часі,
Буденно в повсякденному житті
Й смерті, в церкві й на матраці.
Люби мене, люби, або помри,
Бо все одно не зможуть передати,
Всі діаманти мови, тридцять три,
Як друг без друга нам проіснувати.
.
Lapsus linguae
Присвячую поету Andrij Bondar,
який «як істинний ґраммар-наці» змусив
пригадати мене, як це солодко писати українською.
Мої вірші самі обирають мову.
Великий ґраммар мені каже: мовчи не сунься.
Слова – то коханці, бувають брудні та голі,
Язик вібрує, як ліжко від землетрусу.
То що буде вірним: крапка, чи може кома
На при кінці цього речення, я не в курсі,
Великий ґраммар мені каже: не дмухайте на холодне,
А я не дмухаю, навіть дихнути боюся.
Мої помилкИ-помИлки – то випадковість,
Lapsus linguae (ґраммар перекласти мусить),
А може обмовка, як кажуть у вас, по Фройду,
Ґраммар, покарай письмово мене чи усно.
Я не відмовлюсь – слова, то така спокуса –
Із уст в уста, із уст в уста, із уст в уста – у постійному русі.
.
***
Немов татуювання
Витравишь мене
Із шкірі, із думок, із літер
Своїх оповідань.
Казав, що тіло –
Храм і цілував
І клірос,
І верхівки бань.
Та в храмі вже немає Бога.
Буває так: ось був і раптом зник,
Лишилось сім’я, із якого
За 40 тижнів виростає чоловік.
.
.
АНАТОЛІЙ ХРОМОВ
.
Ненаситна
Погляд впав на ніжну квітку
Наче йшов пустельним пляжем
Але мріяв, що тут влітку –
Я один на неї ляжу
Прикриваючись руками
Ти стидалась мов цнотлива
Я жадав тебе роками
Я чекав цього, як дива
Так і хочеться пірнати
Наче в море – в твоє лоно
Розлетівся по кімнаті
Терпкий запах, ледь солоний
І коли я впав із криком
Ніжно пестила вустами
Ох, яка ж ти ненаситна
Навіть мертві – і ті встануть
.
Як дружину
Ти претендуєш на звання
Живого скарбу нашої нації
Я сотні імен назву навмання
Для кого,ти стимул мастурбацій
Ти перша така, ти єдина
Торкаюсь, а рука тремтить
Ніч пролітає за хвилину
Година пестощів – лиш мить
І ось ти переді мною гола
Прибираєш останні грати
Я не зважаючи на голод
Заборонив собі, тебе брати
Я бачу мрії, де наші діти
Краси твоєї несуть частину
Я згоден трохи потерпіти
І взяти тебе, як дружину
.
ВИВЧИВ ТЕБЕ НАПАМ`ЯТЬ
Ти знаєш? Різна
від твоїх губ
лягає відстань
до пальців рук!
Мої цілунки?
– ні, це не чари
це розрахунки:
тебе вивчаю
Сім поцілунків,
чи більше, дещо –
це твої груди
сімнадцять – плечі
і всю, усюди
тебе вивчаю –
красу такую,
тебе цілую,
тебе рахую!
Я майже вивчив
тебе напам’ять
Чи я живий, чи
тільки манять
Мене до раю
твої стегна
Я помираю?
О! Так – напевно!
Я прошу в Бога
Лише про диво!
І ненадовго
Рай буде тілом!
Таким убивчим
Як і в останнє
бо я вже вивчив
тебе напам’ять
.
ВІРА ДРОЗДЮК
***
Відкрите вікно.
Зоряна ніч… Хвилини кохання…
Відкрите вікно і нестримне бажання.
Пристрасть бурхлива двох огортає,
Жага до любові їх у тиші ховає.
Солодко місяць всміхається з неба,
Двом їм крім цього нічого не треба,
Вони поринають у роси любові,
А зорі яскраві, неначе у змові.
Вир почуттів, насолоди, блаженства,
Він їй шепоче: «Ты – моё совершенство!»
Вибух емоцій та стогін екстазу,
Обійми, судоми – і в них це одразу!
Зоряна ніч, його поряд не має,
Відкрите вікно – воно все про них знає.
Вона дивиться в небо на зорі примхливі
І згадує дії нещодавно бурхливі.
.
***
Хіть.
Догорає нічна безодня,
Білим інеєм вкриті дерева
І на мить лиш здалося сьогодні,
Що мені ти по-справжньому треба.
Але все ілюзорна уява,
Тільки плоті кричущий потяг.
Вже ранкова жевріє заграва
Й за вікном легенький протяг.
А я хочу відчути лиш тіло
І солодкі вуста, і дотик.
Хочу, щоб до безтями боліло
Усередині все…Ти – наркотик!
Та залишити душу в спокої
Відчувати лиш хіть відверту,
Вирувати пори нічної
І забути про совість уперту!
.
***
Вільне кохання, вільне життя,
Дике бажання – це схема буття.
Зранку не знаєш: чи він, чи вона!?!
Знову кохаєш, кожна ніч – новина.
Ніжно, приємно й гаряче як лід –
Збуджує тіло заборонений плід.
Пристрасть жагуча тебе огортає
Вона неминуче тебе поглинає.
Ти вже не можеш, не хочеш спинитись,
Тільки в екстазі шаленому злитись!
..
.
АНДРІЙ ШАДРІН
.
СЛОВО
Спочатку було слово,
І слово було «Ти».
А потім було кльово,
Здригалися світи.
Ми в темній пащі Львова:
Будь-ласка, посвіти.
А далі були люди,
Збруднілі від іржі,
Твої звірині груди –
А може, і чужі…
Ми в череві у Будди.
Кажи. Мовчи. Кажи.
Світ впитий був нівроку,
Світ просто занеміг
Від смаку твого соку –
Чи може, то не сік?
Наяди з того боку
Співали буколік.
Ми – в Крішни на балконі.
Трамвайкає трамвай.
В твоїм примарнім лоні
Побачив небокрай.
Ми голі. Ми шальоні .
Співай. Танцюй. Співай.
В етері був Коельо,
У скроні бив азарт.
Мій Рейн у твою Ельбу
Ввійшов, як Бонапарт.
Два постріли шрапнеллю.
(Астрал – це тільки жарт).
В фіналі було вбивство,
Наркотики і джаз.
Ми разом. Ми нарізно.
В обіймах стогне час.
Ми в підземеллях міста,
Воно шукає нас.
Втікаєм в хащі хіті,
Все знову шкереберть.
Львів – у проваллях миті
Та виплеканий вщерть.
Ми вже і так убиті.
Кого лякає смерть?
.
ЄГИПЕТ
Тебе прочитав від корки до Лорки –
А потім іще навпаки два рази.
Розлючені хмари здіймали шторки
Рідкої єгипетської грози.
Я – бог пірамід, я послав до бісу
Тупих жебраків надбрутальний хор.
Нас знову з тобой вполювали сфінкси,
Чий погляд мертвіший за Іnfostore.
Бродив по піску та шукав де випить,
Крізь міні-купальник робив рентген.
До тебе звертався: ти – мій Єгипет,
Мої Фермопіли і Карфаген.
В пустельному Всесвіті – два скитальця;
Безглуздий автобус, дороги злі,
Де спиною терла раптові яйця,
І навіть не знала, що то – мої.
Засмаглі обличчя в зорі дивились.
Повітряний файєр. Це – світлячки…
Ховались від бруду вулиць і вилиць,
Злягались – невпевнено, як їжачки;
Злягалися стіни, підлога і стеля,
Їх стогін триплетом стріляв у пах.
А нам наяву снилась біла пустеля –
З білих верблюдів і білих ховрах.
В Каїрі в музеї зацвів папірус,
В гробниці прокинувся Аменхотеп,
Та що нам до того, крошка – це вірус,
Тепер ми читаємо Лорку як реп.
Коралі – на шиї. «Мильниці» спалах.
Замьюченим кадром – світлини губ.
Давай залишим це порно в анналах –
Такого не відав жоден YouTube!
В повітрі літав бедуїнський егрегор,
Спекотною втомой палав балаган,
Ахмет – величезний оголений негр –
Робив найсмачніший у світі кальян…
…В Прокрустово ложе склалося ліжко,
Загублений Лорка, як в Нілі пісок:
Літак, Інтернет, фіксована знижка…
Від неба до каменів – довбаний крок.
Єгипет пливе – як Еней, моторно.
Слухай, у пам’яті є карантин? –
Та білі ховрахи згризають порно
На негативах торішніх світлин.
.
ЯВИСЬ МЕНІ…
Явись мені в легкому весняному платті,
Не заповенному нічим, окрім тебе самої,
Щоб в лямках – страпон, щоб в карманах – пої
Для останньої спроби кінчити від болі.
Явись мені в легкому весняному платті,
Не забрудненому жодною з еклектичних ідей,
Безпардонному, чистому – як подих дітей,
Так, бейбі, со ху из он дьюті тудей?
Явись мені в легкому весняному платті,
Дістань із бюстгальтера планетарні вісті:
Давно не бував у твоїм середмісті,
Чи там так же чемно підстрижене листя?
Явись мені в легкому весняному платті,
В чумному мереживі Ейфелевих веж,
Щоб заздрість повій не сягала меж…
Приди до мене в тому, в чому живеш.
Явись мені в легкому весняному платті,
Не завантаженному відстійним дизайном:
Відкритий лобок – це так сексуально,
Чуєш, Пластиніній гикається файно?
Явись мені в легкому весняному платті,
Такому, щоб не боючись відірвати рукав,
Досліджувать Всесвіт від цицьок до пахв…
Доречі, «зірка» на івриті – «кохав».
Явись мені в легкому весняному платті –
Я ще дост не напився нектару твого.
В будь-якому зі ста дванадцяти прикидів Бога
Явись мені… А ліпше – без нього.
.
..
ОЛЕНА ПАШУК
***
у твоїх обіймах
тану й тону
втрачаю всіляку подобу людську
бо жінка я
жінка закохана в очі
очі болотні
жінка без рота
лиш усмішка ніжна
зі смаком кориці
і крила птиці
біля нашого ліжка
заради тебе навчилась літати
виходила заміж у платті-лататті
наш замок
якраз у долині неба
не треба
мовчи
бо я все ж таки жінка
чи жертва
свого кохання
востаннє
кохали так у Вероні
поклади мене собі на долоні
й пристав до вушка
я мушля
вагітна солоним морем
дзвони собору
летять у воду
немає виходу входу
ми в лабіринті
у чреві вулкану
мене приклади до своєї рани
туди де автограф
лишила свіча
бо я вже не сіль
а лише подорожник
чи може схованка
для меча?
.
***
Ой дівчатка, інкубатори комплексів,
ви не вірте кривим дзеркалам,
бо коханих не шукають за компасом,
не потрібні для них лекала.
Очі ніччю неуважно підведені,
влучний постріл, а все холостими.
І мости, наче ноги, розведені,
і до ліжка квитки не з тими.
Ех, дівчатка, в шкатулці придане –
губки-бантиком, цнота, стрінги.
Годі бавитися суїцидами,
ах, Лоліти, із фільмів Кінга.
Защебніть свою душу на ґудзики,
плачте насухо,
коли смішно –
як нервові розв’язує вузлики
в задзеркаллі жінка заміжня.
.
***
ти під серцем маєш камінь
я ж ношу з дощів намисто
перестрілися руками
на звороті свого міста
перестрілися назовсім
аж зросла в долонях м’ята
в спільне сплуталось волосся
подушка одна зім’ята
один в одному течемо
зносимо камінні дамби
розганяємо нечемно
малюків морських сомнамбул
ми зіскочили зумисне
з колії палких відносин
носиш ти з дощів намисто
я ж ношу під серцем осінь
.
.
МИКОЛА ГРИЦЕНКО
З’ява
На печі, на комині – горох…
На печі, при комині – удвох…
І черінь, як – пляжі де Мальорки,
І вся ти – немов з Гарсіа Лорки,
З келихом іспанського вина…
Піч гаряча, рухи обережні,
П’яні руки, значить – незалежні,
П’яні ми… І – п’яна заметіль
Крутить димаревими хвостами,
Крутить снігом… І любов між нами
Крутить, аж викручує на біль!
Ти – казкова, розпашіла діва,
Ти – форель в руках моїх грайливих,
Прохана, що вміє попросить,
З краплями солоної роси…
Знов тугим виструнюєшся станом
Так гориш, що скоро сніг розтане,
Захлюпоче, річкою стече…
… Як на ранок вискочимо з хати –
До квіток вже будемо вітатись
І – лелека дзьобне за плече.
.
* * *
Хай буде дощ. Хай буде в нас роман
Під тихий дощ… У тиху ніч… Хай буде.
Нехай „співа” заслужений диван
І за порогом сатаніють „судді”.
Хай мовчки прислухаються… До стін,
До стелі, до підлоги, до туману…
Їм не почуть мелодію колін,
Їм не відчуть рожевого дурману.
Їм – лиш уяви дряпаний мідяк…
Їм – лиш сопіння євнуське у скронях…
А ми – от-т-т-ак! А ми їм всім – От-т-т-ак!
… І перед світом вискочим на конях!
.
Бунт
Я скучив за тобою… Аж – горю!
Мені болить твоє тужаве листя,
Очей твоїх дві ластівки вогнисті,
Які підвладні тільки бунтарю.
Я – твій бунтар! Я – сокіл незрадливий,
Який лоскоче хмари грозові,
Щоб серед ночі впала на нас злива,
Щоб ми проснулись ранком ледь живі…
А як – згрозиться і запахне сонцем,
І вітер струсить краплі з пелюсток, –
Ми не збагнем: чи з нами все було це?
Чи це був – бунт трояндових квіток!?..
.
* * *
Навперейми йду!
Лобода хрумтить під ногами.
Ягничку ловлю молоду,
В бузинову кличу дуду.
Трава – рушниками!
Зеленими – з білим,
Зеленими – з жовтим…
Сонце коником ірже
Золотогривим.
Щасливий,
Іду!
Ягничку ловлю молоду,
В бузинову кличу дуду.
А – знайду…
Не обійду!
Хай кульбаби
Сонцями котяться!
Бузинова дуда
Стогололситься,
А ми в трав усіх навиду:
Ду-ду-ду!
Ду-ду-ду!
Ду!
.
Перса
Хрестик між ними двома…
Хрестик – між ними.
Хай захурделить зима –
Хрестик між ними…
Хай тепле літо бджолить –
Краплі по тілу…
Хай усе тіло болить,
Як ти хотіла!..
Хрестик між ними двома…
Ніби – метелик
Тихо крильми обійма
Перса веселі.
Падають в безвість світи,
Губляться зорі
Та залишаєшся ти!
Світлим – на чорнім…
.
Голосуйте, якщо вам сподобалися вірші! Або чекайте чергову порцію еротичних поезій від інших учасників Кастингу!
До наступної середи!
.
Щиро Ваш
«Друг Читача»