Схоже на те, що таємничі мандри Любка Дереша досягли свого апогею, бо в новій збірці шукача істини напруга зменшилася. Тому читач вже чекає на зустріч з черговою книжкою про внутрішні вагання та дивовижні відкриття. Дереш виринув з езотеричної безодні разом зі збіркою «Пісні про любов і вічність», яка завершує так званий синайський цикл. У цей цикл також увійшли твори «Остання любов Асури Махараджа» і «Миротворець».
Синайський цикл, над яким Дереш працював в період з літа 2011 до початку 2014 років, він охрестив прозою внутрішньої міграції. Отож, що чекає на того, хто захоче полинути у нові твори Любка Дереша? Мабуть та ж просвітницька тенденція, яка відчувається і в попередніх оповіданнях. Той же ласкавий тон, ті ж мозаїчні розповіді дауншифтерів, блукаючих в екзотичних країнах. Вони дещо втратили у Європі, та напевне знову віднайдуть своє «я» на Синаї, в Індії, Калмикії… Будь-де, але не в звичному середовищі, серед східно-європейських реалій.
Щоправда, Дереш трохи іронізує над мандрівниками, натякаючи на те, що й дауншифтінг вже став модою, а втеча від своєї цивілізації – часто лише тимчасова примха: «Мізкуваті інтелектуали, які, за відсутністю грошей, роботи і перспективи, присвятили себе жовчному аналізові світових трендів і серйозному опануванню східної філософії, схоже, замріялися взяти реванш у суспільстві споживання». Час минає, і людина звикає до будь-яких обставин. Вже й арабські наспіви не такі незвичайні, як тоді, коли ти почув їх вперше. Вже й їжа не така дивна, та й люди не здаються чужими. Їхня незвична культура стає ближчою до тебе. Все повертається на звичне коло, і мелодійні оповідання Дереша це доводять. Його «синайська» проза – це проза кризи. Коли звичні цінності втрачають свою вартість, людина починає шукати в іншій скарбниці. В даному випадку, скарбниця східна. Але чи бездонна вона?
Окрім роздумів про буття і самоту, збірка «Пісні про любов і вічність» має деякі комічні елементи. Наприклад, в оповіданні «Zobaken nicht kusaken». Головна героїня шукає своє кохання, і цей процес невимушений та жартівливий. Чи весела інтермедія «Тату, ваш син – вегетеріанець», розкриваюча трагікомічність становища родини, в якій існує міцний культ м’ясоїдства. Тільки-но один член родини став вегетаріанцем, це викликало обурення у інших.
Найбільш цікавою виглядає повість з відразливою назвою «І не повернеться пес до своєї блювотини». В чомусь вона нагадує відомий «Щоденник Фокса Мікі», написаний Сашою Чорним. Та на відміну від Чорного, намалювавшого життя собаки-сибарита (що не відкидає драматизму цього псячого щоденника), Любко Дереш в «І не повернеться…» пішов трохи далі. Це сповідь пса Джеррі, який багато мандрував, потрапляв у численні халепи і головне – дивився на цей світ широко розплющеними очами, очами діяча і філософа. Не дивно, що кожен з нас може віднайти щось власне у цій такій тривіальній алегорії – пес, блукаючий світом. Оповідання починається з мінорно-скавучої ноти, можна сказати, що на ній завершується. Це як коло сансари: «Життя, зрозумів я на старість, це щось, що потрібно перечекати – як перечікують зливу, що запопала зненацька в дорозі. Просто переспати, як можна переспати біль, голод, усю нудьгу мого існування. Куди подітися з цього острову життя? Мені, товченому життям бідоласі».
Катерина Холод
Придбати книгу Любка Дереша «Пісні про любов і вічність» в інтернет-магазині ВсіКниги.