Знайомтесь – поезія Черкас!

ЛІТЕРАТУРА РЕГІОНІВ

Добре бути столичним письменником. Тут і редакції журналів, і телестудії, і знайомі журналісти – пропагуй свою творчість на здоров’я. А як живеться поетам та письменникам у обласних центрах? Що вони думають про літературний процес, що пишуть, чим захоплюються. «Книжкова Країна Мрій» дала нам можливість поспілкуватися з двома яскравими представниками літератури Черкащини. Представляємо вашій увазі Коку Черкаського (справжнє ім’я – Костянтин Павляк) та Олексія Юріна. Перший – поет, композитор і виконавець, член літоб’єднання «Геракліт» за доробок паліндромів, один з найавторитетніших авторів Гоголівської @кадемії. Його можна зустріти на сценах «Махнофесту», «Країни мрій» і «Червоної рути». Другий – викладач іноземної мови та літератури у школі, автор поезії про Анну Ахметову, а також пісні «Човник» для української учасниці дитячого Євробачення. Отака вона сучасна черкаська література!

– Цього року на «Країні мрій» Ви читали іронічний текст про Київ та Черкаси. Чи впливають міста на Вашу творчу діяльність? І в який спосіб?

– Так, безумовно, якимось чином впливають. Можливо, ті чи інші міста чи ті чи інші місця допомагають налаштуватися нам на правильну частоту, коли до нас приходить натхнення. Також багато дає сам процес переміщення з одного міста в інше. Під час подорожі, коли за вікном постійно змінюється пейзаж, вдається абстрагуватися настільки, що у голову приходять цілі шматки якогось нового твору. Наприклад, «Мініатюру про оргазм» я написав 1 квітня, коли їхав із Черкас до Києва на виступ. Записував на диктофон частинами, потім переніс на папір, і вже на поетичному вечорі зачитав цей твір з чистовика. Я не певен, що коли б я не їхав того дня з Черкас у Київ, я б ще коли-небудь написав цього вірша.

–  Ви є чи колись були учасником якогось літературного об’єднання?

– «Геракліт», «Севама». Віртуально – ГАК.

– Щодо «Геракліту» – ідеться про знане об’єднання «Голінні ентузіасти рака літературного»?

– Так, воно. Ну, про це краще розпитати у пана Івана Лучука. Він мене просто поставив перед фактом – ти зарахований до членів «Геракліту». Це було ще десь у 1990 році… Після того мене звідтіля ніхто не виганяв, тобто наразі я є його дійсним членом. Час від часу у голові щось перемикає, починаю писати паліндромони. До речі, наші твори, членів Геракліту, вивчають і за кордоном, наприклад, у Білорусі.

– У чому різниця, на Вашу думку, між поезією та прозою?

– Ну от дивіться. Людину, коли слід покарати, її можна умертвити різними способами. То у такому випадку поезію можна порівняти зі смачною отрутою, ну там із ціанистим калієм тощо. А проза – це 15 років важкої праці на уранових рудниках. Проза, я б сказав, покликана людину виховувати чи перевиховувати, а поезія покликана давати людині насолоду. Ти можеш написати 10, 20 романів – і залишитися невідомим. А можеш написати 1 вірш – і стати зіркою. Поезія – то келих дорогого шампанського, а проза – це 10 літрів пива за ці самі гроші.

– Що ви любите читати?

– Різне. З часом смаки змінюються. У дитинстві любив Жюля Верна, Стівенсона, Олександра Бєляєва, «Робінзона Крузо». Любив книги про індіанців – Фенімора Купера та інших. Любив фантастику, пригодницьку літературу. «Наслєднік із Калькутти», «Майстер та Маргарита». З української класики – Степана Руданського, Івана Котляревського, дещо з Франка, Шевченка, Богдана Лепкого. Ну, взагалі я змалку дуже багато читав. Навчився читати у 3 роки, а вже у 5 років прочитав «Таємничий острів» Жюля Верна. У шкільні роки захоплювався творами Івана Буніна, Михайла Лєрмонтова. Потім потягнуло на «товсті літературні журнали», читав усе підряд: «Всесвіт», «Новий Мір», «Москва», «Вітчизна», «Юность», «Дніпро» тощо. Зараз ось все знову помінялося… З художньої літератури читаю із задоволенням вірші Романа Скиби – він дійсно «живий класик». Прочитав «Чорний Ворон» Шкляра. Раніше читав твори Тані Малярчук – вона дуже смачно пише. «Архе» Жадана – слухав аудіокнигу в машині. Із нехудожньої – читаю Клімова, Старікова, різну літературу з теології, історії слов’ян. Думаю перечитати Достоєвського, Дюрінга, Леніна. Багато читаю в Мережі з того, що пишуть друзі по цеху. Імен називати не буду – бо раптом когось пропущу, назву лише одне ім’я: Владюша Бар-Кончалаба – Івченко. От його в мережі дуже цікаво читати, хоча інколи читаєш-читаєш, а фінал з розряду «і вони поженилися».

– Ненормативна лексика в літературі – так чи ні? І чому?

– Якщо ненормативна лексика потрапляє до літератури, вона стає нормативною лексикою у межах цієї літератури. Ненормативна лексика просто мусить бути у такій літературі, як оповідання, новела, повість, роман, драма, тощо. Бо за допомогою ненормативної лексики можна і потрібно створювати певні людські негативні образи. Бо якщо у творі немає негативних образів, а лише позитивні, то, відповідно, не показано боротьбу Добра зі Злом. Інша справа, що ніколи немає Абсолютного Добра і Абсолютного Зла, то ж ненормативну лексику може використовувати, скажімо так, і доволі позитивний герой. Тут головне – не зловживати. Ну і крім того, строго вважати на те, на яку вікову групу читачів розрахований такий твір з ненормативною лексикою.

За великим рахунком, це всі автори прекрасно розуміють, коли тверезі. Тому я тут нічого нового не скажу. Матюки – це як перець, не болгарський, а пекучий, чілі. Якщо до страви додати трішки перцю – це страві не завадить. Але якщо переборщити – то страву доведеться викинути. Якщо у творі забагато цього матюччя, цього перцю – то такий твір слід здавати в макулатуру.

Що ж до малих форм поезії, віршів, сонетів тощо – тут матюки неприпустимі. У віршах завжди можна знайти якийсь замінник, чи якось обіграти цей матюк, так що всі зрозуміють, що там мало би бути за слово.

– Ти почав писати поезію у 25 років, якщо я не помиляюсь у підрахунках, тобто у свідомому віці, коли часто писати вірші закінчують. Чому раптом поезія?

– Я балувався віршиками з самого дитинства (років з шести-семи). Потім, десь у 5-му класі, створили шкільний гурт, для якого я не тільки писав тексти, а й виконував пісні. На уроках з російської літератури частенько писав твори у віршованій формі (нещодавно знайшов один з них у старій «макулатурі»), переробляв вірші класиків. А вже в університеті створював віршовані гумористичні сценарії і сам грав у виставах головні ролі. Так що, тяга до поетичного мистецтва завжди була зі мною. А вже коли працював у ліцеї, мене попросили написати кілька віршів для новоствореної шкільної газети. Так мене і заразили. Як не дивно, щось у мене вийшло. З того часу не уявляю свого життя без поезії.

– Багатьом Твоїм віршам властива публіцистичність. Чи не думав, що через те тексти швидко застарівають? Наприклад, вірш про Анну Ахметову.

– Ні. За 100 років вірш про Анну Ахметову буде класикою. Я увіковічнив цю дивовижну постать.

– Через це часом з’являється враження, що ти працюєш журналістом.

– Головне, щоб не складалося враження, що я працюю вчителем. Добре, що не вгадують твою професію.

– Що писалось, коли працював у працював у Корпусі миру при посольстві США?

– Ані рядка. Всі свої твори я написав в Черкасах, окрім вже згаданого Анні Ахметовій. Його я створив під час відрядження до Кривого Рогу. І подарував рукопис місцевій школі.

– Дуже часто «місцеві школи» сучасну літературу поміщають у музеї місцевих шкіл. До речі, а що викладаєш у ліцеї?

– Я викладаю іноземні мови, але вже не в ліцеї (звідти я попрямував до Києва, потім повернувся – криза), а в загальноосвітній школі № 15. Всі знають, що я поет, адже мене часто показують по місцевому телебаченню. Після ефірів діти знімають мене в коридорах на мобільні телефони (прикольно, я його по тєлєку бачив). Але жодних привілеїв в роботі це мені не дає.

– Що думають учні про вірші свого вчителя?

– Просять почитати. Значить – подобаються. А, може, їм просто ліньки щось робити.

– В Інтернеті дуже багато відео, на якому Ти читаєш вірші. Яка мета подібних відеопублікацій?

– Така ж мета, як і у відеопублікацій групи Віагра. Намагаюсь змусити красиве заговорити.

На відео: Юрін читає вірш

– Про що буде Твоя нова книжка, яка, як я чула, скоро має вийти? Коли вийде, до речі?

– Планую на вересень. Книжка міститиме вірші, написані переважно протягом останніх двох років. До неї увійдуть вірші різноманітної тематики. Плюс – ноти для чотирьох пісень на мої тексти (автор музики – соліст рок-гурту «Печворк» Олексій Хуторний). Назва збірки вже є, але до виходу триматиму її в секреті. Скажу тільки, що анотації до збірки пишуть такі доволі відомі в мистецькому світі люди, як київський поет Богдан-Олег Горобчук, екс-голова черкаської обласної спілки письменників Україні, поет Людмила Тараненко та відомий режисер Сергій Проскурня.

– Які в тебе стосунки з верлібром? Чи він популярний в літературі Черкас?

– Сучасна література Черкас мало чим відрізняється від укрсучліту. Але у нас пише ледь не кожен другий і в різних стилях. А щодо моїх стосунків з верлібром, то вони не склалися (точніше їх ніколи і не було). Я все ж таки надаю перевагу римованій поезії і знаходжусь у постійному пошуку неординарних цікавих рим та мовних структур.

– На яку літературу спираєшся? Хто з письменників для тебе важливий?

– Важко назвати одне ім’я. Я перечитав твори багатьох поетів світу. Причому, французьких, німецьких, англомовних, російських та, звісно, українських – в оригіналі. Думаю, що кожен з них мав і має більший або менший вплив на розвиток моєї поезії. Проте, на мою думку, поета неможливо навчити, як писати вірші. Він до цього приходить сам. Особисто я пишу так і про те, що мені сподобалося б у ролі читача.

– Знаю, що в Чехії поети діляться на англомовних і чеськомовних. За якою ознакою поети діляться в Україні?

– Поети заражені однією хворобою, тому їх важко поділити на якісь групи.

– Чи є перспектива англомовної поезії в Україні?

– На це запитання виникає зустрічне: а чи є перспектива української поезії в Україні?

– Ти думаєш, немає?

– Думаю, є. тільки тому, що все проходить, а поезія вічна. Будьмо оптимістами!

– Чи є в Черкасах літоб’єднання? Ти є учасником котрогось?

– Так, є. навіть кілька. Найбільш популярне – літоб’єднання імені великого нашого земляка Василя Симоненка. Я не є учасником жодного з літоб’єднань. Вважаю, що поет – не той, хто входить до спілки, а той, хто пише вірші.

– Як ти ставишся до ненормативної лексики в поезії?

– Залишимо ненормативну лексику для парканів.

Спілкувалась  Любов Якимчук