Першу книгу «Час настав» Костянтин Матвієнко написав, щоб подарувати батькові на ювілей. За кілька років з’явився цикл з чотирьох книг «Крізь брами українських часів», а в 2013 році вийшов п’ятий роман письменника – «Відлуння у брамі». Що вирізняє ці книги з-поміж інших? Відчувається, що їх написала людина, яка добре відчуває суспільно-політичну ситуацію в країні.
Літературні герої Костянтина Матвієнка не лише подорожують у часі й просторі, а насамперед живуть у сучасній Україні й рятують її від загарбницьких зазіхань «сусідньої Федерації». Зауважимо, що книжку «Відлуння у брамі» видано ще у вересні минулого року – за кілька місяців до подій на Майдані. Серед персонажів – політики, зірки шоу-бізнесу, есбеушники та шпигуни з різних країн. Крізь призму фантастичних подій незмінно проглядає українське сьогодення з усіма його негараздами та з цілком упізнаваними представниками сучасного політикуму. Завдяки елементам чарівництва і пригод ця термоядерна суміш урбаністичного фентезі й детективу стає ще привабливішою в очах підростаючого покоління.
Костянтин Матвієнко ніколи не ставив собі за мету стати письменником. Він – відомий політичний експерт, закінчив Інститут державного управління при Кабінеті Міністрів, двічі був депутатом Київської міської ради. А книги пише так, для власного задоволення…
– Костянтине, свою першу книгу Ви почали писати під час роботи в Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Чому Ви вирішили саме писати книгу? Багато хто з чиновників любить вбивати час за комп’ютерними іграми…
– У мене було багато різної інформації, багато фантазії, був також відповідний настрій – все разом і зумовило те, що я взявся за книжку. Крім цього, була ідея подарувати книгу батькові на 70 років. Для цього треба було зробити текст, щоб присвятити йому.
– Скільки часу пішло на те, щоб написати першу книгу – «Час настав» і скільки на останню «Відлуння у брамі»?
– Першу книгу писав близько 9 місяців, а останню – біля 3 місяців. Я пишу, коли хочу, бо не заробляю цим, а розважаюся. Тому не ставлю собі за мету «пекти» романи мов «гарячі пиріжки». Є письменники, які цим живуть, але їх небагато. Хоча я переконаний, що українським письменництвом заробляти можна. Щоправда не знаю, як нині, але між 2008 та 2012 роками точно можна було.
– Ви наперед обрали фентезі як жанр для свого твору чи визначили його згодом?
– Мені здавалося, що саме цього жанру не вистачає в українській літературі. В той час, коли я почав писати, в нашій літературі бракувало гарного фентезі – з українським соціумом, декораціями. Українці мають багатий не лише історичний і міфологічний, а й сучасний соціальний матеріал, який не знаходить гідного відображення в українській літературі.
– Можливо на Ваш вибір жанру вплинули дитячі уподобання? Що Ви читали в дитинстві?
– Я почав писати, коли мені було за 40 років, тому це не пов’язано з дитинством значною мірою… Хоча на фантастику тоді мене присадив Жуль Верн. Я почав читати його у перекладі Марка Вовчка російською мовою десь з 4-го класу. Потім були пригодницькі твори Майн Ріда, радянських фантастів – братів Стругацьких, Олександра Бєляєва та ін. В основному читав пригодницьку і фантастичну літературу.
– Не думали писати російською?
– Ні, я від самого початку прагнув популяризувати саме українську.
– Кого читаєте з сучасних письменників?
– Сергія Жадана, Євгенію Кононенко, Юрія Щербака…
– Про загрозу, яку становить сучасній Україні «сусідня Федерація» написано у Ваших книжках, починаючи ще з 2008 року…
– Росія становить велику небезпеку не лише для України, а й Світу – це моє бачення, яке я й відображаю у своїх книжках. В останній – російський самодержиць прагне знищити Україну…
– У такому разі питання не стільки до письменника, як до політичного експерта. Як Ви оцінюєте останні суспільно-політичні події в Україні?
– Є помітний процес згуртування українського суспільства – спочатку всередині самого суспільства, і навіть певною мірою, попри незадоволення багатьма кроками нової влади, все ж таки довкола неї. Чинником цієї консолідації безумовно є громадянин Путін. Проте ми бачимо, що українське суспільство в умовах агресії й нестабільності внутрішньо демонструє останні тренди Майдану – доброту, самоорганізацію, взаємоповагу, завдяки яким можна сподіватися, що українці вийдуть із цієї ситуації з гідністю.
– Чи допоможе Майдан змінити життя українців на краще?
– Найкраще життя змінює час. Соціальний час іде, виникають нові зв’язки, обставини, суспільство реагує на ці обставини – таким чином саме час трансформує життя на краще. Ми завжди живемо краще в майбутньому, ніж в минулому. Це природній процес. Майдан – це прояв пришвидшеного плину соціального часу, тому в цьому розумінні він допоможе змінити життя нашого народу на краще.
– Настільки великий ризик отримати ті ж наслідки, що й були під час Помаранчевої революції чи швидше відсутність наслідків? Якщо зважити на подальше розчарування…
– Якби Янукович переміг в 2004 році, сьогодні України б уже не було. Майдан 2004 року став саме проти того Януковича, якого потім нав’язав нам Ющенко у 2010-му. Але якби це трапилося раніше, наше суспільство виявилося б зовсім не готове до такої ситуації. Той механізм, який Путін застосував в Криму, був би застосований до всієї України – при чому був би легітимний Президент, легітимна слухняна Верховна Рада, яка донедавна була при Януковичі, поки він не втік. Вони б організували референдум і з’єднали Україну з Росією ще тоді. України б уже не було… Саме завдяки Помаранчевій революції цього не відбулося. І наша сьогоднішня мета зробити так, щоб цей Майдан дав потужніший результат, аніж перший Майдан.
– Що ми нині маємо з Кримом?
– З точки зору фактів Україна сьогодні не порядкує в Криму, але з точки зору юриспруденції це не так. У сучасному світі дуже багато важить закон, чого очевидно не знає пан Путін. Кримчани швидко зрозуміють, хто до них прийшов – реальний фашист. Хоча у фашистів ще була така-сяка нацистська ідеологія… Думаю, недалеко той час, коли в Криму сформується рух за об’єднання з Україною, він може бути навіть підпільним, і, як наслідок, українці його підтримають.
– Повернемося до літератури. Чого Вам бракує в сучасній українській літературі, крім якісного фентезі?
– Серйозної соціальності. Моя література підліткова, а от сучасного серйозного психологічного роману мені не вистачає.
– Що Ваші книги мають донести до читача?
– Те, що дають книги письменників, яких ми читаємо в дитинстві, – позитивні людські якості.
– Чи уявляєте читача, для якого пишете?
– Не до кінця. Завжди думав, що мене читають з 15 років, проте виявилося, що читають навіть 9-річні. Спілкуюся з читачами й намагаюся враховувати їхні побажання. Але мої книги повинні бути цікавими насамперед мені самому. Такий от авторський егоїзм 🙂
– Коли ми побачимо Ваш новий твір?
– Вже написані дві третини нового роману. За жанром – це так само соціально-політичне фентезі з елементами детективу й містики.
– Схоже, Ви започаткували новий жанр – «політичне фентезі з елементами соціального конструктивізму»…
– Можливо. Час визначить, чи це так.
Спілкувалася Ірина Міщенко