.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі…
Ліна Костенко
Вітаємо вас, дорогі читачі! Незабаром – знов свята! День Святого Валентина, Міжнародний жіночий день… І всі ці свята дарують зазвичай не лише купу клопоту чоловікам, а й атмосферу кохання, коли хочеться дарувати квіти, співати пісні і читати вірші. А якщо згадати, що так само скоро на всіх чекає і Всесвітній день поезії, а ще й весна, то читати вірші хочеться ще більше! Тому цей випуск ми, маючи доволі поетичний настрій, присвячуємо поезіям про кохання душ і тіл. Вірші ці написали у різні роки метри української літератури. Здебільшого ці любовні одкровення взяті з рубрики «1001 вірш для Шахразади» з еротичного журналу «Лель», яка є скарбничкою світової та української інтимної, любовної та еротичної поезії. Нагадуємо, що із найкращими матеріалами цього журналу ми знайомитимемо наших читачів у нашій п’ятничній рубриці «Ніч із «Другом Читача»!
Приємної вам ночі! Любіть поезію, любіть себе, любіть рідних і коханих, любіть нас!:)
.
Богдан-Ігор Антонич
МОЛИТВА ЗА ДУШІ ТОПІЛЬНИЦЬ
Ми – зводники дівчат, коханці перемовні,
ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі,
за тих, що нас поїли дурманом любовним,
за наших жертв молімось, нещасливі душі!
На дні слизький і мокрий місяць – шлюбний перстень,
і сонце тут холодне, мов загаслий камінь.
Танечниці підводні, наші давні сестри,
дельфінів обіймають мертвими руками.
О ти, що стелиш море зорями і мохом,
у небо не бери дівчат з цвітучих мушель,
зійшли найбільшу ласку – забуття усього,
в коралі заміни топільниць білі душі!
Павло Тичина
НА СВІТАННЮ
Із води із океана
там вона далеко вийшла.
І такеє в неї видно –
одірватися не можу.
Підняла вона коліно –
щоб на камінь стати вище.
І такеє в неї видно –
одірватися не можу.
Мов у пісні, Калевалі,
вітер в лоно їй повіяв,
зарожевив знизу перса,
почорнив оте, що видно.
І лягла вона розкрито,
головою десь за море.
В небо промені – коліна
божевільно ще дівочі.
І настала ніби тиша,
ніби злотне плюскотіння.
Зараз, зараз я побачу,
як рождатиметься сонце.
Максим Рильський
ПОЦІЛУНОК
У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась – і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, –
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: «Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче».
.
Володимир Сосюра
ЛЮБОВ
Запах анемон.
Верби і село.
Од очей бездонних
серце розцвіло.
«Любий мій, не треба…»
Як шумує кров…
І зоря над степом
як моя любов.
Михайль Семенко
БІЛЯ ВОЛОДИМИРА
Я сидів собі на горі біля Володимира
і дививсь як ішов дим із пароплавового димаря
думав про долю свою та ще де – про – що –
багато – інше.
Ось вона пройшла повз – Та кинь же
свої думки!
Я швидко встав. Чи це мені не вчулось?
Запитав себе.
Ні, таки справді – мене покликали.
Кинув я горку і Володимира
і пішов з нею не затуляючи рота.
Я дізнавсь, що вас звуть Ніна.
Заворушилось у мені приємне здивування –
це наймення щось мені нагадало.
Ніна! Ніна!
Ви сказали тут:
– Ходімте в мініатюр!
Я згодився – ви така гарненька.
Так ми йшли і легко йшла гутірка
човники в очах гойдалися
і вся дама – ніби від Тета зірка.
Тут зайшла у нас розмова про очі й ночі
це вже ми бачите забалакали про Вороного
і наскільки я міг помітити по її очах
цей пан був до смаку їй. З того
і пішла ще про інші речі балачка, але їй-богу
можна б уже й кинути, бо ви така гарненька
я просто не можу іти по Хрещатику.
Але я забалакався й читач уже
чекає на кінець події
Хай буде так.
На цьому кінчаю.
.
***
Білі білі як коралі
білі зуби зуби Галі
тіло біле все у неї
тіло білої лілеї
вона вся така пестлива
повна чарів повна дива
біла вся душа її
в ній жартують солов’ї
я коханням ясномилим
розстилаю білий килим
і до ніг її кладу
і схилюся й упаду
у бажанні буйносмілім
у єднанні чистобілім
в білосерденько загляну
жити далі ні не стану
тіло біле все у неї
тіло білої лілеї
серце в неї із кришталю
Галю! Галю!
.
Василь Стус
***
Я довго вчив граматику кохання
граматику грудей і губ твоїх
Ти утікала і ховала сміх,
межи зубів затиснений востаннє.
Біліли стегна в хижих желюгах.
Нескорена вовчиця зголодніла
сікла по лезах розпашіле тіло,
аж червонів багульник у ногах.
О довгі гони видовжених тіл!
Стріла і лук! Стріла і лук! І ось він –
цей напад шалу, цей простоволосий,
цей голий безум збурханих страшидл.
Сто диких стріл і сто глухонімих
ввійшли у лук і свист пообтинали
по тятиві. Лиш гони клекотали,
не вгамувавши плач, і сказ, і сміх.
Горіло небо, падаючи вниз,
земля горіла і пливла, як човен,
увись. А я, шаленством диким повен,
ламав пропахлий алкоголем хмиз.
Димів, як погар, наш округлий сон,
тремтіла перед ранком охолола
безсонна річка, як богиня, гола,
даруючи цілунок, як прокльон.
Іван Драч
* * *
Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина…
Мужчина з крилом підбитим
Схилився над юною жінкою.
Вуста її спрагло кличуть,
А руки горять з розпуки,
А перса пашать безсоромно,
А юні коліна тремтять.
Мужчині ж вона не до пари,
Бо крила, хоча б підбиті,
Йому пахнуть небом гордим.
Ні знятися він не годен,
Ні взяти її за дружину:
Він – небесен, вона ж земна.
А вона ж в очманінні юнім,
Вся онімблена мудрістю статі,
Так розкрилася чистим лоном,
Так заламує руки в млості,
Затуливши собою від нього
Своїх двійко незламаних крил…
Жінка завжди лежить горілиць
На своїх нерозлітаних крилах,
Бо ж, поламана мудрістю матері,
Лиш крильцятами персів злітає
До мужчини з крилом підбитим…
Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина.
.
Микола Вінграновський
***
Коли моя рука, то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і небавом
З плеча на груди, із грудей до ніг…
Коли твоя рука солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В лимонній тиші і коли мене
У темну глибину повергне темна слада –
У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо… Золоте кермо
Заснулої хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться…
Ігор Калинець
* * *
тієї ночі нас наздогнала погоня
щемливих поглядів і тільки
нам зрозумілих слів
тієї ночі твої вуста закінчувалися
як море приливом і відпливом
тієї ночі твої перса виносили
на червоних вістрях зблукалі
рибини пальців
тієї ночі безмежна глибінь
лона поглинула трьох мене
вчорашнього нинішнього і
завтрашнього.
Дмитро Павличко
***
Це неправда, що ми помрем!
Ти – земля, а я – твій сівач.
Плуг іде – під його тягарем
Ти возрадуйся і не плач.
Сокруши свою душу тверду
Пестотливою зливою втіх.
Я ж і сам, як зернина, впаду
Поміж скибами гонів твоїх.
Ми небес глибину збагнем,
Вище зір піднесем колоски.
Ми пшениці незгасним вогнем
Пролітатимем крізь віки.
Іван Малкович
ЛЕСБОС
В жіночому єстві то зрине, то потоне
сріблястий острів Лесбос: мов корал,
він світиться, заманює і стогне,
аж поки в кров не випустить свій шал.
Тоді з сестрою – юною, мов квітка,
цілується вона, гортаючи книжки
з чарівними жінками, чи мов кітка,
в футрини треться, і стократ знимки
перебирає, млостячись своєю
тонкою вродою із божих тайників,
і хоче в Францію, і, в’янучи за нею,
кляне розкішно всіх чоловіків.
.
До наступної ночі з «Другом Читача»!
Наступної п’ятниці буде ще цікавіше – обіцяємо!:)
.
Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також на Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!
/
Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»