Наомі Кляйн. Це змінює все: капіталізм проти клімату. — Київ: Наш Формат, 2016. — 600 с.
У перші два дні читання відчуття, ніби на тебе падає лавина, від якої так просто не втечеш. Лавина фактів, інформації, висновків, претензій. Хто винен?! Часу мало! Градуси! Праві! Ліві! Саміти! Спікери! Що робити?! Куди бігти?! Хто врятує?! У такому ритмі цейтноту перебуваєш до кінця 424-ї сторінки — моменту, де все це закінчується, і можна спокійно видихнути.
Книга-репортаж, що не соромиться виставляти у небажаному світлі будь-кого. Відчувається нестримний, викривальний темперамент західної журналістики. І сама книга написана для нього, під нього, до нього — до Заходу, там де все відбувається, вібрує та шириться світом. Ніби напряму ведеться діалог на якійсь конференції міжнародного масштабу з глухими, апатичними та «технологічно пихатими». Гнівний та осудливий крик на кожному слові. Поволі й себе відчуваєш втягнутим у все це божевілля та сутичку інтересів.
Конфронтуючі сторони — капіталізм та клімат, — що офіційно зійшлися 23 червня 1988 року, коли тодішній очільник дослідницького інституту НАСА Джеймс Гансен засвідчив реальність глобального потепління на засіданні конгресу.
Репортаж довжиною 424 сторінки багатошаровий, продуманий та безкомпромісний. Поаналізовано все: історичні події (війни, катаклізми, обговорення глав держав, висновки експертів), поняття сучасного устрою та суспільних реалій (консерватизм, капіталізм, ринковий фундаменталізм, неолібералізм), спроби навести лад в екології (глобальне рівноправ’я, кліматичне кредиторство, План Маршалла для довкілля), постраждалі внаслідок політики та катаклізмів території (Індія, Китай, країни, що розвиваються, Блокадія)… Усе взаємопов’язане, причинно-наслідкові зв’язки простежуються з абзацу в абзац.
Композиційно маємо три великі частини. Перша присвячена огляду наробленого та заподіяного, з жалем та прикрістю надаються цифри, наявні ресурси для подолання вуглекислого хаосу та крихта часу, який маємо у розпорядженні. У другій — аналіз спроб вийти з ситуації та розвінчення міфів щодо псевдозахисників довкілля. Тут відкриваються роботи за лаштунками, тобто боротьба екологічних організацій та активістів за можливість жити на більш-менш чистій планеті в майбутньому. Третя частина власне про життя: про дітей, види рослин і тварин, про те, що мусимо вберегти для нас самих же. Вона більш жіночна. Між рядків вимальовується жінка, що плекає надію, що врешті зміниться все! «Тоді як громади починають не просто чинити опір екстрактивізму, а створюють світ, який має постати на руїнах колишнього, захист циклу народження є серцем більшості моделей розвитку — від нового сільського господарства до будівництва та використання дощової води».
Аналізуючи попередні праці журналістки, маю сказати, що «Змінюється все» написана в тому ж дусі: той самий осуджуючий тон, ті ж «треба», «мусимо», «інакше…», що й у попередніх «No Logo» та «Доктрина шоку». Акценти розповіді переходять з ери маркетингу та пригнічення країн «третього світу» («No Logo») на огляд підприємницьких схем отримання максимального економічного зиску з кризових подій («Доктрина шоку»), і тепер антикапіталістичні настрої та скарги пішли на захист довкілля. Будучи завзятою активісткою за альтерглобалізм, Наомі Кляйн підходить уже з третьої сторони до проблем боротьби з меншовартістю простих людей перед можновладцями та біг-босами. Все так само критикуються МВФ і СОТ за нинішній економічний status quo та обгрунтовуються альтернативні шляхи розвитку людства й економіки (варто зазначити, що авторка не просто каже про потребу змін, вона пропонує варіанти та шляхи руху).
Чи варто читати? Для саморозвитку — безперечно. Проте між етапами читання мають бути перепочинки, таку книгу треба дозувати, бо за раз збагнути та проштудіювати все — то важкопідйомна задача, незважаючи на абсолютну доступність викладу та структурованість подачі матеріалу. Особисто для мене найзахопливішим виявився вступ. Головна думка розкрита в ньому мало не з усіх сторін: першим було не слово, була думка, і з наших думок, упереджень і вподобань починаються дії, а за ними — наслідки. У даному випадку — все починається з психології споживання. Чим більше працюємо, тим більше хочеться купувати, розслаблятись, їхати кудись відпочивати, на що, власне, й спрямована глобалізація — зробити світ довкола доступнішим, а шляхи збагачення — вільнішими. І поки самі у своїй голові не зупинимо шарові механізми капіталізації та прокорпоративної ідеології, яку так люто з усіх боків штурмує авторка, ми собі нічим не допоможемо: «Ось ще один урок від громадських рухів минулого: усі вони розуміли, що процес зміни культурних цінностей був основним у їхній діяльності». Світ уже втомився від співчуття постраждалим від повеней, ураганів, посух. Екологія настільки далека та абстрактна, що відчуття себе маленькою людиною перед порятунком людства й Землі ще більш загострюється перед більш насущними проблемами кожного з нас. Як каже сама Наомі Кляйн, ця книга для тих, хто ніколи не читає книжки про екологію. Хто, можливо, й може щось змінити, та навряд чи буде.
Анастасія Нарольська