Марина і Сергій Дяченки. Дика енергія. Лана. – Вінниця: Теза, 2005. – 312 с.
Вихід цієї книжки став гучною подією – навіть не через художню вартість тексту. Просто на обох варіантах обкладинки «Дикої енергії» (таким був хід видавництва: випустити однаковий текст у двох різних варіантах оформлення) красується обличчя «дикої танцівниці» Руслани. Це, що й не дивно, призвело до небувалої зацікавленості українців творами вітчизняних фантастів. Руслані цю книжку присвячено, вона ж стала героїнею «Дикої енергії», і, що головне, співачка збирається створити з неї бренд і подавати під ним велику кількість власних проектів.
А все ж і без участі Руслани книжка вийшла би непогана. Адже подружжя Дяченків не осоромило звання найкращих фантастів Європи-2005, і створений ними світ із невимушеною легкістю захоплює читача, не відпускаючи його аж до останніх сторінок. От тільки цей світ не випромінює щастя та веселості, не всміхається людям привітністю. Сюжет такий: страшна енергетична криза охопила місто. Квартири освітлюються динамо-мишами, й навіть сонце за добу з’являється тільки
Усі чотири частини роману присвячено боротьбі мужньої та енергійної дівчини на ймення Лана проти вселенського зла. Починається все із намагання врятувати власну голову, плавно переростає в усепоглинальну турботу про друзів, а в результаті друзями стає все населення планети й турбота набирає форм самопожертви. Читаючи книжку, не можеш позбутися думки, що десь ти вже це бачив. Ні, не сюжет, а головну героїню – сильну, відважну, яка приходить до знедолених, приносить їм світло надії й урешті-решт порятунок. Чим тобі не Месія (або Прометей – уже як кому зручно)? Такий собі сучасно-урбанізований Назареянин, тільки набагато жорстокіший до своїх ворогів. На язику також крутяться інші імена: Жанна д’Арк, Богдан Хмельницький… Вони мали народ, який треба було рятувати, й усі вони брали на себе місію провідників народних мас, пробуджували й вели їх до світлого та щасливого майбутнього.
Спочатку герой із Лани виходить якийсь млявий. Щоб вона не забувала про своє призначення, халепи знаходять її з неабиякою регулярністю. І що вони сильніші, то більше прокидається у звичайній дівчині герой.
Синтетики, яким для життя потрібна чужа енергія, та дикі, які цієї енергії не потребують, але яких стає дедалі менше… Тож це – відображення нашого світу, хоча й у трохи кривуватому дзеркалі. Тому книжку цю треба прочитати всім, кому остогидло вести синтетично-обивательське життя – не мати власних думок, а замість дикої енергії споживати однотипні продукти масово-рекламної культури. Прочитати книжку треба хоча б для того, щоб коли (якщо) навколо неї зроблять масово-рекламний культ комп’ютерних ігор та кліпів-кіноісторій, не підсісти на їхній гачок і зберегти всередині себе справжню Дику Енергію.