Цими днями посилена увага усього світу прикута до Пекіну, де проходять ХХІХ літні Олімпійські Ігри. Напередодні від’їзду до китайської столиці графік українських спортсменів був дуже насиченим: тренування відбувалися двічі на день. Однак із багаторазовим чемпіоном, рекордсменом світу та Європи з плавання Олегом Лісогором нам таки вдалося поспілкуватися ─ та не про Олімпіаду, а про книжки.
– Що читає рекордсмен світу?
– Частіше за все статті в Інтернеті, інформацію про життя якихось окремих осіб, про життя в країні. Завжди хочу бути в курсі подій, знати, чим живе Україна і світ. Що стосується книг, то це детективи або ж ті книги, які возять із собою інші спортсмени, загалом дівчата. Як правило, вони мають «плаксиву» літературу, тому, якщо в мене хороший настрій і хочеться його зіпсувати, то читаю й таке (сміється). Ще під руку попадають чоловічі та жіночі журнали. Загалом це набір інформації, яка не розвиває, але інформує про те, що відбувається навколо тебе.
– Сам книги на змагання не возиш?
– Буває, та дуже рідко. Змагання тривають не більше п’яти днів, тому беру лише найнеобхідніше, та й зосереджуватися в цей період потрібно на змаганнях, а не на книжках. Немає сенсу їх просто возити, не відкриваючи при цьому. Читати, як на мене, краще вдома.
– Комусь читання або перегляд фільмів дозволяють розслабитися, відволіктися від перипетій під час змагань. Тобі ні?
– Мені краще зосереджуватися на тому, що має бути, а не відволікатися від нього. Та й часу це забирає багато (якщо починаю читати, то відірватися важко), а в мене часу обмаль. Цінна кожна хвилина відпочинку.
– Чому віддаєш перевагу: класиці чи сучасній літературі?
– Мабуть, більше класиці. Хоча ні, однаково подобається і те, й інше. Хороші твори є у класиків, однак не бракує їх і в сучасних авторів.
– З українських авторів чиї твори читав?
– З українських переважно класиків. Із сучасних не доводилося, окрім однієї книжки.
– І що ж це за таємнича книга?
– Читаю її зараз, це «Розлите в небі молоко» Володимира Сауляка. У Києві її, мабуть, не знайти. Я натрапив на неї випадково: побачив у товариша, який повернувся з Вінниці з відрядження, де й придбав книгу. Поки чекав на нього, прочитав кілька сторінок – сподобалося. Там усе, як у житті, все справжнє: горе – щастя, кохання – зрада, друзі – вороги.
– Класиків, мабуть, читав у школі. Як узагалі в дитинстві склалося з літературою?
– Та ні, не тільки в школі. Читаю й зараз. Подобаються твори Стельмаха, особливо «Чотири броди». Кожна людина має чотири броди: блакитний, як досвіт, – дитинства, потім, наче сон, – хмільний брід кохання, далі — брід безмірної роботи й турботи, і зрештою – онуків і прощання. Сказано дуже гарно й влучно.
У дитинстві, звичайно ж, читав. Як же інакше? Крім шкільної програми, прочитав багато додаткових творів. Частіше за все батьки підсовували літературу, яка, на їхню думку була найбільш прийнятною в даний період мого життя. Щоправда, тоді я не завжди розумів, для чого навантажувати мене зайвим, та зараз дуже вдячний їм за це.
– Улюблений герой був?
– Ні, чого не було, того не було. І зараз немає. Герої, кумири – це не для мене. Вважаю, що це неправильно – намагатися прожити своє життя так, як хтось його вже прожив. Так само все одно не вийде. Може бути гірше, може бути краще, але в будь-якому випадку по-іншому, по-твоєму. Життя в нас одне, й не можна марнувати його на копіювання чужого.
– З улюбленим жанром також не склалося?
– Однаково подобаються і детективи, й фантастика. Щось одне виділити важко. Все залежить від настрою. Сьогодні я читаю книгу одного жанру, завтра – абсолютно іншого. Інколи можу не дочитати до кінця, інколи не відірвуся, поки не дочитаю.
До віршів як ставишся?
Стосунки з віршами не склалися ще зі школи. Проза подобається значно більше.
– Чи мають автори у своїх творах висвітлювати політичну ситуацію в країні чи світі?
– На жаль, у нашій країні все пов’язано з цією примхливою леді. Я гадаю, що література та спорт не повинні бути пов’язаними з політикою. Особливо в спорті це ненормально. У літературі є свої нюанси: хтось за, хтось проти. Розповідати про політику більше в компетенції журналістів. Утім, хто може заборонити автору писати те, що він хоче і як хоче? У нас демократія. Ніякого тиску на літературу немає. Період «шухлядних» творів давно позаду.